Намалювати квіти начебто із душі.
Світло нема де діти... пензликом воруши,
краплі дощу на шибці і прозора вода.
Квіти – то будуть вишні. Тихо вуркоче дах...
*
Тверда, як скелі Хортиці, душа.
Незламна, непорушна і невпинна.
Лікує біль і рани Україна.
І Бог боронить міць її і шарм.
Любов, надія, віра не покинуть.
Як степ не уявити без небес.
Мов воля вітром по степу кружляє.
Як сонце зранку. Мов на сонці плями.
І як дитина тягнеться до мами.
Мов Розіп'ятий, попри все, Воскрес.
Не пафос це – одне з Його чудес.
*
Що скажеш ти, людина, про крихке?
Про небо вщент пробите і діряве?
Живеш, як серед степу клен, чи явір,
До обрію далеко... І до скель...
І ти один не ліс, хоч сила є
Протистояти вітру степовому,
Ніхто не чує шепіт твій і гомін,
А діти полетіли... І чи є?..
Начебто
© Copyright: Соловей Заочник, 2024
Свидетельство о публикации №124051402439
Свидетельство о публикации №124051402439
Рецензии