А лепестки всё облетали, будто снег.
Я верил в непосредсвенность акаций.
Я на Куинджи, будто, улыбался.
И кто-то улыбнулся мне в ответ.
Затем пришла весна. А что с весной?
Я выжил, к сожалению, и ладно.
Здесь, у меня в кармане есть визитки ада.
Есть даже телефоны. Кто со мной?
Страшней всего вот эти имена.
Тот мёртвый список телефонной книги.
Но, нас, ведь, для того и истребили,
Чтоб имена запомнили в веках.
Чтоб кто пришёл — навеки проклят был.
Кто не ушёл донёс бы память детям...
Там был театр. Там было... Чьё-то детство?
Их имена известны. Все ответят.
В моём блокноте сорок пять имён...
Весна навеки в М
© Copyright: Дмитрий Бартковский, 2024
Свидетельство о публикации №124051200448
Свидетельство о публикации №124051200448
Рецензии
В моєму сні не раз іще згоріла хата...
І не врятовані вже знов мої картини...
У сні померлих справді друзів так багато...
І серед них майже живі ще... три дитини...
В моєму сні не раз жили мої сусіди...
І вже не дихали тоді... А рятували...
У сні ми гріли руки сині баби Ліди,
Яку три дні вже звіролюди скатували...
В моєму сні не раз війна мене ламала...
А я все тужилась на новий день як засинати...
Але як далі жити?! - я того іще не знала...
І того навіть уві сні мені не знати...
Татьяна Миняйло 12.05.2024 08:47 • Заявить о нарушении
І не врятовані вже знов мої картини...
У сні померлих справді друзів так багато...
І серед них майже живі ще... три дитини...
В моєму сні не раз жили мої сусіди...
І вже не дихали тоді... А рятували...
У сні ми гріли руки сині баби Ліди,
Яку три дні вже звіролюди скатували...
В моєму сні не раз війна мене ламала...
А я все тужилась на новий день як засинати...
Але як далі жити?! - я того іще не знала...
І того навіть уві сні мені не знати...
Татьяна Миняйло 12.05.2024 08:47 • Заявить о нарушении