Мiж 4-ю i 5-ю струною

Ти в моїй підсвідомості встанеш сьогодні опівдні. Пригадаєш майбутнє і будеш надалі сумна. Ти полежиш у ванні і гірко всміхнешся собі в ній. Вийдеш, музику включиш, а потім захочеш вина. Між 4-ю й 5-ю (знаю напевно) струною зрезонує твій біль між 4-м і 5-м ребром. Відгук кращих часів, коли мова ставала хмільною, хоч була непотрібна – ми все відчували нутром.  І роздмуханий жар між оголеним тілом і хутром, і все те, чого більше нема, а тоді ще було: дещо більше, ніж секс, бо цього не навчить камасутра; дещо м'якше, ніж полум'я;  краще за ніжне тепло. Невимовно палке, небезпечне, шалене, гаряче… Делікатніше за оксамит і міцніше за джин. Тільки з цим переляканим полуднем спогад не зраджуй під розбещений винами блюз недолугих пружин. Ти ж не зрадиш з дешевим портвейном елітній текілі? Так і нашому досвіду - з тремором тим молодим…

Ну а я нині ввечері знов не жалію довкілля. Під Gavana Кабельо сигари – і дим, тільки дим… Замість того, чим ліжко, здається, палало під нами. А куди все поділося – мабуть, не скаже  ніхто. І тепер суто кільця – доволі невтішний орнамент… І ця гола опівніч у місячно-білім манто. Не ревнуй мене – кличу у свідки я Господа Бога: хай я грішна людина, звичайно, що не ідеал…  Та з опівночю тою  нагою не зраджу наш спогад під зім'ятий абсентами шовковий джаз простирал. Ні, я просто свідомість свою розчиню в оцій втомі. І покину небажану гостю без зайвих одеж. Аби знов запалало між нами в твоїм підсвідомім, як бувало колись… Якщо ти будеш вірною теж