Киянам

Кияни любі! Жаль, що я не з вами,
Ви в сховищах, а в теплі й добрі.
Звертаюсь із сльозами і словами
Всім побажання мирної зорі.

Я розриваюсь між двома містами
І радості моїй немає меж,
Як приїжджаю в гості я до мами.
Люблю свою Полтаву. Київ = теж.

Дитинства місто милують всі Боги,
А я молюся – нерви, як канат – 
Щоб в рідні мої Нивки в час тривоги
Не влучив орків проклятий снаряд.

Я чверть століття в Києві. Немало,
Щоб не вважати місто це своїм,
Але тепер така пора настала,
Що сонце затуляє чорний дим.

Душа болить за друзів і знайомих,
Що після миролюбної орди
Прибрали квіти з вікон і балконів,
Та вірю я, що це не назавжди.

І знову я приїду на Вокзальну,
І на роботу завтра не просплю,
Відвідаю в суботу Театральну,
Там київську перепічку куплю.

На гілку я зелену пересяду,
Хай бряцає гітара по плечу,
Не боячись потрапить в канонаду,
На Позняки до друга полечу.
 
Життя піде не легко і не просто,
Та все здійсниться, що б не побажав,
Зелений наш Лопухуватий острів
З Десьонкою по нам засумував.

Хай привид розчиняється невпинно
І зникне хай на нашому віку.
За хлопців, байрактари й Україну
Ми вип’ємо по чарці коньяку.

Кияни любі! Жаль, що я не з вами.
Ракетним обстрілам дали уже відбій.
Хоча б такими щирими віршами
Додам у Перемогу внесок свій.