Iсая

«Усякий бо чобіт військовий, що гупає гучно, та одежа, поплямлена кров'ю, — стане все це пожежею, за їжу огню!» (Іс 9.4)

- З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.

- Я бачу –  в наступ знову йде Арам; і смертю  Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – багато їх.
 
- Даремно! Хай 10 тих колін – вони з двома не впоралися, як ти бачиш, досі. Чому? Бо волі Божої нема.

- Єрусалим тримається в облозі, це правда!

- А чому ж ті не змогли - вдесятерьох на двох! –вас подолати? Дивися глибше, далі, у тили! Що бачиш, окрім кривди або зла, ти?

 - Що бачу? Та нічого – тільки дим… До дідька ж нанесли Ваалу жертов!

- Ось перший пунктик – нехтують святим.

- Так, бачу… На словах брати, а зжерти не проти Іссахара Нафталі, Дан залюбки покуштував би Гада.

- Дивись уважно! Що там, в цій землі?
 
- Та наволочі надто вже багато в священицькому начебто вбранні. Кумедно – повдягались, наче мавпи!  А рила... Чи левіти це? Чи ні? Не зрозумію ще того.

- А мав би! Уважним будь, щоб не ловити гав! Це ж саме ті позавчорашні круки, що ними оточив себе Ахав, коли протяг свої спітнілі руки до Навуфея та його майна. Донощики, кати і людолови!

- Пристроїлися добре! Що ж, дарма часу не гають! Гидко, чесне слово! Потвора двоголова: Дан-Вефіль присвячені  оздобленому бидлу.

- А придивись!

- Так, позолота й цвіль. Але волають, що лайно – повидло; що все воно насправди навпаки, бо чорне – біле, а гірке – солодке. Ну що ж… Немає друзів на смаки; ще й збочені такі, нехай би глотки собі понадривали. Дивний рід!

- Дивись, дивись! Що роблять навіжені?

- Вдів з хат женуть. А скільки вже  сиріт! Ті голодують, хтось набив кишені … Але я не второпав: чом вони це терплять - і Єфрем, і Манасія?

-  Сягай очима аж до глибини думок холопських! На питання всі є там відповіді.

- Ну і сміхота!  Лякають їх – що ассирійці хижі! А оборона лиш одна – це та, що відбирає все в них,окрім їжі, щоб зовсім не здихали, в найми шли. Або ж і на забій, як треба бранців. Чи ассирійці гіршими б були? Там в кожного, вважай, по самобранці – хто заздрити повинен і чому? Тим висівкам холопським? Чи помиям?  Ой, маячня! Та як в таку пітьму занурили їх, щось не розумію?

- Ти наскрізь подивись! Даю таку можливість надлюдську я!

- Неписьменні! Все зрозуміло! Кожен в закутку сидить-радіє жалюгідній жмені запліснявілих крихт, що їм пани, можливо, трусонуть зі скатертини. Тому й бояться дурощів вони. Неначе не здихати попід тином. Або ж це легше, як пани – свої!

- Так, Єшаягу! Недолугі – осьде всьому причина!

- Ну тепер її збагнув я! Отакі незвані гості: не знають навіть, що є Декалог, але волають – Ти на їхнім боці.

- Як бачиш, у невдач всіх тих облог причини є: брехня на кожнім кроці. Всі з усіма живуть, немов скоти. І кругозір – не далі за сараї з базаром.

- Отже… Щоб перемогти паскудну, хоч би і численну зграю…

- Ти вірно зрозумів!  Лише одне потрібно: не наслідувати вади цього народу. І тоді мине облога - починайте святкувати. Нехай таран підсунуть до воріт: залізо зверху, аж під ним труха є. Бо зрадив Мій Закон нечистий рід. Обожнює панів та вертухаїв. Хто проти Бога сильний?

- Та ніхто…

- Тож напад і не може бути вдалим. Начхать, чи 10 там колін, чи 100 –  хто підійме з колін, як рачки стали? Шовки зносились – нині час верет. Єфрем хай підганяє Манасію – запізно. Крок назад чи крок вперед – вже винесено вирок Мій. Розсію. Хоч скільки колесниць або колон – що з того, якщо ідолам пошана? Хотіли полонити – то полон самих чекає. Хай  дубець з Башана міцним здається…  Нн зважай на те. Ось чуєш? буревій реве, не свище! Чим вищий дуб – тим прикріше впаде. Трава пригнеться – виросте ще вище. Побачив? То запам’ятовуй все. Не будьте недолугими чи злими -  і, наче порох,  цвіль ту віднесе Господь від чистоти Єрусалима.