Демон гл. I-VI Лермонтов М. Ю

Переклад українською Ольги Липи

Демон
I
Печальний Демон, дух вигнання,
Літав над грішною землею,
І кращих днів ті спогадання
Пред ним тіснилися юрмою;
Тих днів, коли у житлі світу*  
Блищав він, чистий херувим,
Коли тікаючи комета,
Ласкавим усміхом привіту
Любила помінятись з ним,
Коли крізь вічнії тумани,
Пізнання жадний, він стежив
Те, що кочують каравани
В просторі кинутих світил;
Коли він вірив і любив,
Щасливий первісток творіння!
Не знав ні злоби, ні вагання,
І не грозив уму його
Століть безплідних ряд журливий…
І безліч, безліч ... усього
Не мав він пригадати сили!
* [Світло (арх.)]


II
Давно знедолений блукав 
В пустелі світу без притину*:
І слід за віком вік тікав,
Як за хвилиною хвилина,
Одноманітною чергою
Він правив дрібною землею,
І зло без втіхи розсівав.
Ніде мистецтву своєму
Опору він не зустрічав —
І зло набридло вже йому.
* [Притулок]
 

III
І над вершинами Кавказу
Вигнанець раю пролітав:
Під ним Казбек, як грань алмазу,
Снігами вічними сіяв,
І, глибоко чорнів у нім,
Як тріщина, зміїний дім,
Там променистий  був Дар'ял,
Стрибав і Терек, як левиця
З кошлатим чубом на хребті,
Ревів — і гірський звір і птиця,
Кружлявши в синій висоті,
Глагол* його тут відчували
І хмари, хмари золоті
З країн південних вже оті
Його на північ проводжали;
І скелі тісною юрмою
В своїх дрімницях таємничих               
Над ним схилилися главою,
І дивляться в слід хвиль мигтючих;   
І вежі замків тут у горах 
Дивились грізно крізь тумани —
Кавказу чатові в воротах               
Сторожовії там титани!
І дік був, i чудов навкруг
Весь божий світ; та гордий дух
Зневажливим оглянув оком
Творіння Бога він свого,
І на чолі його високім
Не відбулося нічого,
[*Мова (церк. слав.)]


IV
І інші перед ним картини
Краси живії розцвіли
Розкішні Грузії долини
Килимом стелються в даль і 
Щасливий, пишний край землі!
Стовпоподібні там раїни,             
Дзвінко текучі ручаї               
По дну з каменів  тих барвистих, 
Кущі троянд, де солов'ї            
Співають вже красунь, безмовних       
На сладкі голоси свої;      
Чинар розложисті там сіні*,
Густим десь вінчані плющем,
Печери, де палючим днем
Таяться боязкі олені;
І блиск, життя, і шум листків,
Стозвукий говір голосів,
Дихання тисячі рослин! 
І спекою хитливою,
Росою ароматною
Завжди зволожені там ночі, 
Зірки яскраві, ніби очі
І зір грузинки юної!..

 Але, крім заздрощів холодних,
Природи полиск не збудив
В грудях вигнанця безплідних
Ні нових сил, ні почуттів;
І все, що пред собою бачив,
Він зневажав  або не зносив.
[*Дашок у вівтарі над престолом (церк.)]


V
Високий дім, широкий двір
Сивий Гудал побудував…
Він сліз багато коштував
Рабам слухняним з давніх пір.
І з ранку в скат сусідніх гір
Від стін його сліди лягають.  
У скелі щаблі тут тривають;
Вони від вежі кутової
Ідуть, мигаючи, у річці,  
Покрита білою чадрою,
Княжна Тамара,  красовиця*
Йшла до Арагві за водою.
______________________
* [Красуня]


    
VI
 Завжди безмовно на долини
Дивився з скелі  хмурий дім;
Та зараз пир* великий в нім —
Звучить зурна, і ллються вини*  —
Посватав князь дочку свою,
Гудал на пир зізвав сім'ю.
На крівлі, критій килимами  
Між подруг там невісти глас: -
Між ігор і пісень їх час -
Іде. Далекими шпилями
Сховалось сонце водночас;
В долоні б'ючи мірно,
Вони співають - й бубон свій
Бере невіста  вірна.
І ось вона його рукою,
Кружляючи над головою,
То раптом мчиться легше птиці,
То зупиниться і  глядить —
Вологий погляд вже блищить
З-під вії, заздрої, дівиці;
Бровою чорною веде,
То раптом нахилиться трошки,
По килиму сковзне, пливе
Її божественная ніжка;
І посміхатись вона вольна,
Розваг дитячих знову повна,
Проміння місячні хиткі,
Що злегка граються порою,
Не рівні посмішці її,
Як вік, як молодість, живою.

* [Бенкет (арх.)]