Сука-любов

Сука-кохання підходить голодним звірем.
Скалиться хижо, несито гарчить в обличчя.
Хто б не відчув в собі відчаю та зневіри?
Сука-кохання лякає відвертим кличем.
Дихає важко, гарчання лунає з пащі.
Так кровожерливо скалить гострющі ікла,
Що почуваєшся начебто геть пропащий.
Тане рішучість, надія на краще зникла.
Я розгубився, я перезабув слова всі.
Здатися – не набагато це краще смерті.
Ти насміхалася – що ж я так закохався?
Бавилась, щоб знов облаяти спересердя.
Щоб про любов краще вішав якийсь дуринді.
І що на хліб не намажеш ліричні твори.
В душу впускала, де було як в лабіринті.
Але який Мінотавр? Тут такі потвори –
Гірше у сотню разів. Адже тіло зваби,
Та голова чоловіча і тези Ніцше.
Хто ти, мовляв, і навіщо сюди потрапив?
Слухай тоді, без образ, якщо крити нічим!
Чом прив'язався? Наївний – та ти вузли ці
Не розрубав би й мечем, а не взяв і пугу!
Ну а коли серце зовсім вже розболиться,
Ти оберталась видінням зі світла й пуху.
Гарна, як ангел, і ніжна, як біла айстра.
Знову сміялась, казала: такій-бо мавці
Воля є всім, синьокий ти мій чугайстре!
І завоює не той, хто б нараз ламався.
Милий, часи вже не ті, щоб блукати Герді.
Треба за нею іти на край світу Каю.
Вухами були фінти і плювки відверті.
Я не ламаюсь, пробач, але не втікаю.
Тільки – хто не зрозуміє? – заплющив очі
Я від гарчання скаженої той тварюки.
Раптом відчув – щось ласкається і лоскоче.
Сука-любов, як ручна, мені лиже руки.