Люблю казки, як неземну прикрасу
Суворої буденності життя,
Як квітку, що зсередини з алмазу.
Й росте з каміння поміж гір сміття.
Казки серця наповнюють натхненням,
Із вуст в вуста передається дар.
Зневіреним дають благословення,
Безкрилих вчать літати вище хмар.
Казки - то завжди ключ до таємниці
І мудрості минулих поколінь.
Тягнуся до живильної криниці,
Рятуючи душі змарнілу тінь.
В криницю поринаю з головою,
У дивовижний водограй світів,
Відчувши себе справжньою, живою,
Я проведу там безліч дивних днів.
А потім повернусь на землю сіру,
І подарую фарби їй нові -
Відтінки щастя, доброти і миру,
Щоб почуття палали в ній живі,
І перекрили чарами-вогнями
Сум, відчай, безнадію, біль і страх.
Ми розфарбуєм землю кольорами,
Які колись побачили у снах.
Казки
© Copyright: Анита Левицкая, 2024
Свидетельство о публикации №124032700247
Свидетельство о публикации №124032700247
Рецензии