Приручила ветер. Из Ольги Глапшун

Приручила вітер. Хоч ніхто й не вірить.
Хоч ніхто ще в світі цього не робив.
І моєї думки вже ніщо не змінить:
Володіти вітром – найдивніше з див.

В одну мить він поруч, – поманю лиш рухом,
Де й подівся норов, – прикладай до ран.
Лагідно і ніжно щось дмухне на вухо,
Приголубить коси, обійме за стан.

З вітром мені легко, з вітром я щаслива,–
Мов лечу на крилах веселкових мрій.
Дорога для мене кожна з ним хвилина,
Тільки б не гадати, чи надовго мій.

               ***
Поверьте  мне,  я  приручила  ветер.
Такого,  разобраться  по  уму,
Ещё  не  удавалось  никому
И  это — чудо,  лучшее  на  свете.

Мигну  я,  мановеньем  поманя,
Он  бережно  подует,  где  болит,
Куснёт  за  ушко,  локоны  взбодрит,
За  стан  обнимет  ласково  меня.

С  ним  так  легко.  Я  счастлива  вполне,
Лечу  на  крыльях  радужной  мечты,
Сжигая  мысли  тягостной  мосты:
Надолго  ль  ты  со  мною  и  во  мне?