Люблю весняний дощ,
Бо в ньому є жага
Буяння воскресити, дати силу.
У звуках тихих нот –
І воля, і снага,
Жадання розтопити смутку кригу.
Несуть дощі красу
У крапельках рясних,
Що падають турботливо на землю,
Танцюють на даху
І котяться униз,
Природі віддають натхнення хмелю*.
І ось уже трава –
У сяєві срібла,
А кожен кущ обласканий промінням.
Захоплює габа,
Та губить світ війна,
Вкриваючи усю красу камінням…
*Хміль (тут) – стан піднесення, збудження, самозабуття.
Губить свiт вiйна
© Copyright: Галина Чехута, 2024
Свидетельство о публикации №124032105108
Свидетельство о публикации №124032105108
Рецензии