Поклик
Сумним дощем стiкає осiнь,
Вiдлунням тужного вiрша
Стоїть на ганку гола й боса
Моя беззахiсна душа.
Про щось шепоче поруч вiтер,
З журбою дивляться зiрки,
я iз cамотнiх змерзлих лiтер
складаю сповiддю рядки.
Про той вогонь, що ледь жеврiє
Десь у безоднi почуття,
Але когось, мабуть, зiгрiє
Перш нiж пiти у небуття.
Про нездiйснену досi мрiю,
Що загубилась у iмлi,
Про честь, про гiднiсть i надiю,
Що так потрiбнi на землi.
А серце поклик з неба чує,
Я знаю, що пiдходить строк…
Та знов чогось менi бракує
Для того, щоб зробити крок.
02.11.2019.
© Copyright: Валерий Димыч, 2024
Свидетельство о публикации №124031404802
Свидетельство о публикации №124031404802
Рецензии