Копач криниць

З-за озера старенький дід Микола
від двору,і від хати і до хати
не міг сидіти він без діла вдома,
ходив по селах криниці ковати.

Копав криниці у своїм селі,
ну.а також,у навколишніх селах
і задоволені були старі й малі,
тоді,коли часи були веселі.

Він залишав у кожному селі,
то спомин по собі,то анекдоти,
трудився дід від ранку до зорі,
неробство намагався побороти.

У Білозір'ї дід нажив синів,
Миколині попідростали дочки,
він ремесло покинути зумів,
коли з'явились невесні листочки.

Коли Микола самогонку пив,
він вигляд мав сталевий,наче криця
частенько він дружині говорив:
"Що треба й дітям викопать криницю".

"Щоб в них була водичка,дворова,
я викопаю їм, бо смертні душі,
та тільки джерела в дворі нема,
хіба,що у куточку,біля груші".

Миколі щось уже погано спиться
жахливий сон привидівся йому,
не викопав ще для дітей криниці
пустив з очей непрохану сльозу.

Після Різдва в селі не стало діда
і хоч нема старенького вини,
беруть з криниці воду у сусіда,
й Миколу часто згадують вони.

Мабуть ця приговірка і сьогодні актуальна ,
хоч жив заозером Микола дід,
робив добро усім,хоч ця історія печальна,
а сам,як швець залишивсь- без чобіт.