Тарасова Стежина

Щоб  вкотре віддати  данину
Тому, хто підкорює час,
Я знову  знаходжу  стежину,
Що кроками   міряв Тарас.

Де спомин батьківської  хати
Поетові  гострив перо,
Де  поряд  і Хортиця – мати
І  пінився  сивий  Дніпро.

Де  бачили скелі, де взнали
Годину сумну лихоліть -
Тарасові  думи злітали
У вирій   буремних століть.

Минав  невеликі  байраки
Торкався  думками  всього.   
І може, десь тут  "Гайдамаки"
Зродились у  серці  його

І звідси  цурався  чужини,
Принади  її і  добра -
Немає другої  Вкраїни,
Немає другого   Дніпра.

Я  думи  оті  і стежину
Нащадкам у спадок  несу -
Як неньку, любіть Україну,
І велич її,  і красу…

...Вiками краiна страждала
Вiд примхи кремлiвських заброд
Остання навала    вказала--
Відчув свою Велич народ...

А тiльки полеглi героi 
Та жертви катiв - палачiв
Без приладiв, тобто без зброi,
Нам свiтять зiрками вночi.

Хoч навiть не мали здогадки
Вбачати хоробрicть без меж
Сучасникiв й славних нащадкiв -
То ж дуже здивованi теж...

Є тiльки така предумова,
Що буде здивований  й свiт -
Це Армiiя!  Вiра i  Мова!...
Та вiра у  твiй Заповiт!