Коли не хочеш жити, і все йде шкереберть,
І діалог з тобою веде насправді смерть,
І все, що ти хотів би – вернути, як було –
Не можна. Ну а поки, цим світом править зло.
І ти – його частина, ти – грішник, як і всі.
Я зізнаюсь і каюсь, і Ти, на небеси,
Прости нас і помилуй! Чи винен цей народ,
З яким робити мушу в глуху безодню крок?
Чи буде це даремно, та боротьба сліпа?
Чи скінчиться, нарешті, в душі моїй сльота?
Коли не хочеш жити – покірності навчись:
Він виведе колись нас і злетимо увись.
Коли не хочеш жити, і зникнув помсти смак,
Лишається чекати, коли відквітне мак... –
Не можна – пробуй далі, і правдонька злетить,
І, сподіваюсь, небо за це нагородить!
лютий 2024
540. Коли не хочеш жити
© Copyright: Дмитрий Арутюнович Романов, 2024
Свидетельство о публикации №124030400291
Свидетельство о публикации №124030400291
Рецензии