537. Винний

Проходило життя, роки, і тижні;
Як вік тому, дворами ходить смерть,
І з ароматом крові, а не вишні,
Нам подає поталу на десерт.
І розділилось все на "до" та "після";
Зникають друзі – сам собі король;
Вороняча тепер у дворі пісня,
І кожен пан ту саму грає роль.

Ти – винний, якщо син ти України;
Ти – винний, якщо "русскій окупант" –
Яка різниця – все одно ти винний,
Бо так сказав нам закордонний пан.
Для чого, Боже, ти мене храниш тут?
Чи зможеш повернути тих, хто пав? –
Не одержимих – як було раніше;
Не тих, хто вмить пекельним звіром став.

Ви вибачайте, що не рідна мова –
Мене лише інерція веде.
Два ідоли зштовхнулись у двобої –
Обом кінець, обидва вкрали день.
Від рук моїх загиблі у Донецьку,
І Білгород, Шебекіне, Бахмут.
Я винний двічі – сором з серця рветься
І серце розривається від мук.

Я звіром став, не вбивши ані разу,
За що я буду страчений людьми,
Які цілющу в світ несуть проказу:
"Цілющу помсту в світ несемо ми!"
Налийте ж небуття у чашу винну
З отрутою, що вкраде світло дня,
Бо не забути, що я двічі винний
І в смерті одягаюся вбрання.

лютий 2024