Лист з-пид Авдиивки

Пишу тобі, кохана, з-під Авдіївки, -
Тут артилерія гуркоче всю добу…
«Годину тихую» комбат нам ледве виділив,
А я годину сну – для тебе! – наздобув…

Неначе сон, цей лист крихкий з Авдіївки,
Неначе сон, твоя надієчка в очах,
Надійно-люблячий твій погляд, сум замріяний,
Незламна віронька - яскравенька свіча…

І от пишу тобі з «запеклої» Авдіївки…
Пишу тобі у цей – надзламний! – час…
Весь час тут треба діять… діять… діяти…
Немає – миттєчка! – згадати, любі, вас…

Хоч тіні посмішок Катрусі і Ганнусі…
Коли усі дитячі посмішки – в суцільнішій Тіні! –
У цьому існуванні – Землетрусі,
У цій виснажливій, - ізснажливій! – Війні!..

Коли – суцільніше Хмарище – над країною,
Коль будь-який час – навіки-вічний час, -
Пишу тобі, кохана, «солов’їною» –
Любові мовою, що викохала нас!..

Пишу тобі із – нашої! – Авдіївки,
Пишу тобі я з – Української Землі! –
Хоч не гуркоче Голуб Мира ні єдиний нам,
Лиш артилерія – і гуркотає, и гримлить!..

Пишу тобі... а це здається – дивоньком! -
Я, пильний, в темряві, у попелі й пилу,
Пишу тобі з – примарної! – Авдіівки,
Але – самим Життям! – тобі пишу…

Пишу, здається, з України – в Україну, я, -
Із «вічній» темряви – у Вічність, я пишу…
І якщо з братством залишу – на час – Авдіївку,
Навік! - упевнена душа, - не залишу!..

Тому пишу тобі, кохана, в Буревіїще,
Цього бурливо-мрійного листа,
Бо тільки віронька твоя мене тут гріє ще, -
Й твоя Надзламная Надхненая Краса!..

Я повернусь! Обов’язково! – Наші дітки
Хай дочекаються! - Настане наша Мить!..
Пишу я вам, мої кохані дівоньки,
Цього листа з – запеклої! – Авдіївки,
Де артилерія – гримлить, гримлить, гримлить…