Все поспішають… діти, діти.
Все мало часу їм на крок…
Все спокушає їх зірок
теоретично свіжий вітер…
Біжать, немов в обійми снів,
до світла власної безодні,
і роблять з вигуків сьогодні
для завтра вишуканий спів…
Все обіцяють в сім годин
обов;язково подзвонити
і довго-довго потім жити,
бо ж їм також потрібен син…
А потім… потім знову бій
за маму й тата десь далеко…
І вже кричить вгорі лелека,
що рід закінчується твій…
Що все не так, як на початку…
Що всі бажання із Стіни
застигли в полум;ї війни
за не поділену облатку…
Що світ пускає світу кров
і відхиляється від плану…
І хтось тобі лікує рани…
Бо ти лишивсь… а він пішов…
На смерть Макса
© Copyright: Александр Ноцкий, 2024
Свидетельство о публикации №124022706657
Свидетельство о публикации №124022706657
Рецензии