Вони вже не подібні до жінок.
Утомлені та виснажені долі.
Я бачу їх: вони ідуть поволі
повз щастя і повз мене щонекрок.
Я не дивлюсь в обличчя і услід.
Я відчуваю їхню вічну втому.
Поволі – до роботи і додому.
Облич не мають і не мають літ.
Я їм не здатний простягнуть руки,
щоб чимось помогти на цій дорозі...
Вони вже зупинитися не в змозі.
Вони такі – години, дні, віки.
Повз щастя, повз життя – за кроком крок.
вони ідуть без радощів поволі.
Утомлені та виснажені долі.
Вони вже не подібні до жінок.
Вони вже не подiбнi до жiнок. Квадрат
© Copyright: Миклош Форма, 2024
Свидетельство о публикации №124022300465
Свидетельство о публикации №124022300465
Рецензии