526. Факел Артур Коньков
Ти сьогодні вночі так раптво відчуєш тремтіння,
Зрозумієш банальне, але найстрашніше у тілі:
Ти боїшся, що вже не запалиш – який же це жах –
Свій недавно загашений факел життя у очах.
Ти спочатку у рідних, близьких позичав сірники,
Половина із них порубає дрова на друзки,
А чужі же – із часом друзки перетворять на дим,
Задушивши, немов піонери, дарунок богів.
Ти знайдеш міцний камінь і гострий, наточений ніж,
Добуваючи іскри, долаючи часу рубіж,
Але з часом нічого не вийде, і, втративши глузд,
Ти робитимеш вигляд, що завжди любив цю імлу.
Ну а згодом крізь себе пропустиш дротовий заряд
Світлом ламп, що горять яскравіше, ніж вранці зоря,
Але раптом відчуєш, що радості в цьому нема,
Бо це світло – не те, і його огортає пітьма.
І коли уже буде не сила сидіти в стінах,
І вночі так раптово ти відчуєш свій страх,
Ти знадаєш, що досі працює у вас магазин...
Знов іскра ожила – ти біжиш купувати бензин.
лютий 2024
ссылка на оригинал здесь:
http://stihi.ru/2020/07/18/582
Свидетельство о публикации №124021502187
http://stihi.ru/2020/07/18/582
Дмитрий Арутюнович Романов 24.02.2024 10:34 Заявить о нарушении