Знову постріл… і здригається душа,
Хтось німіє, хтось кричить, як божевільний.
Чорний ворон понад вбитими літа,
Заглядає в мертві очі дуже пильно.
Нащо роблять кровожерливих тварин,
Із печаткою убивств на нашім серці?
Тут у землю впав когось єдиний син,
Він хотів би цілувати руки ненці!
Нам у розум селять грубість наче бронь,
Щоб про людяність і згадки не майнуло.
Де палає руйнівний війни вогонь,
Нищать людям і майбутнє, і минуле!
Де ж той шлях, що забере війни життя?
Скільки можна перекручувати душі?!
Тільки МИР поверне радість до лиця,
І дітей, які живі, до їх матусі!
Київ,
10.02.2024
***
© Copyright: Наталия Рудченко, 2024
Свидетельство о публикации №124021002857
Свидетельство о публикации №124021002857
Рецензии