Спогади, спогади

Зазерни у очі своєї совісті:
Були ми разом героями курортного роману,
Ні- спочатку романтичної повісті.
І наше життя не знало кінця,
Плутане, як роман, а наші гарячі серця
Розігрівали буденщини морок-туман.
Спогади, спогади через роки,безжалісний час все убиває.
Все, що у мене є і чого не буває,
Не встигну сховати до глибоких кишень,поготів давні гріхи.
В безмежному всесвіті я зараз найкраща мішень
І заяче серце щокрок стискають передранкові страхи.
Душа згортається, стає меньше пташки колібрі,
В мій дім поцілити намагаються всі шахеди й калібри.
Я чув, як тротіловий щем дитячі ламав голоси,
Хто пригадає ще ці божевільні часи.
Та навідь якщо я забуду про когось
Чиєсь ім"я чи знайомий голос,
Мені ще стане часу і нервів,
Щоб згадати всіх поіменно безвинно вбитих, померлих.
Місто в дощі, ніби в жалобі,дощ летить ніщо не минаючи,
Сам потім вирішу: зізнатись в смертельній хворобі
Чи хай мої друзі-знайомі живуть собі нічого не знаючи.
Навколо ніч вогняною лавою,
Летять ракети десь під твоєю Полтавою.
Не той тепер Миргород, Хорол-річка не та,
Доки нечість всіляка над ними літа.
Зависають зорі в напрузі,хлопці тихо співають:Ой, у лузі...
Душі померлих смертю страшною,
Важко літають над окружною.