Серебренная тишина на украинском

 Срібна тиша
Тиша знов…, усе завмерло живе, наче спить,
Лише місяц гуляє, заливаючи сріблом простори…
Навіть вітер-пустун, на хвилинку спинився й притих,
Перед тим, як деревам із ранку, тріпати убори!

І здається, в природі, немає вже більше краси -
Тих безмовних  беріз, що морозом одягнені в іній…
Зупинилися тишею - враз, навіть невгамовні часи,
Полонив  всіх, своєю красою, морок лісу, аж синій!

Вітер знову прокинувся, ласий до всякої
справи,
Розкуйовдив берізкам, іх гарні, під снігом чуби…
Ніби,  в танець  запрошує, наш парубок бравий,
Тільки посмішки в вуса, сховали кремезні дуби!

Заспівали від вітру, на морозі, в берізок сережки,
Сріблом губи, наче кожна з беріз, підвела…
Чобітками застукали з вітром, вітвисті сердечка,
І в веселім танку, придивись, вона з місця зійшла!

Нічне сяйво, з відкритих коханню, небес:
Зорі музику, щіро від серця, для них дарували…
Може все це, був: міжгалактичний прогрес,
Або тиша з красою, все це, нам на співали!

Все ж недовго: розважався та симфонії
грав -
Розігнався  й  подув, кудись  з хмарами,  вітер…
Тишу всю: з будоражив, наповнив і розірвав,
Об трусив  із  берізок, білий сніг,  їх теплий світер!

І з усмішкою  місяц, купу  срібла, довкола пролив:
Пригорнув, до грудей, напів сонні берези…
Всім закоханим чари, в келих щастя долив,
Зруйнував  всі:  кордони,  перепони  та межі!

03 січня 2023 рік
Віталій Косенко