Иван Франко. Тяжко, страшно век свой волочиться...

Тяжко, страшно век свой волочиться
В сумраке незнания немом,
И — в ярме и гнуться, и гнобиться,
До могилы просгибаться в нём.

Тяжко, страшно, целый век болея,
Даже и не знать, — а где болит?
Мучиться, терзаться, не умея
Горе хоть чуть-чуть, но облегчить.

Ещё ж тяжче видеть всю ту муку,
Знать, в чём корень зла, и что, и где,
Но не мочь подать при этом руку
Брату, что ж так стонет в темноте.

Ещё ж тяжче всей душой стремиться
К воле, правде, братству и любви,
Грызть решётку, с кандалов ломиться,
А не мочь за волю встать с людьми.

1878
 



«Тяжко-важко вік свій коротати…»

Тяжко-важко вік свій коротати
У незнання сумерці німім,
І хилитись, і в ярмі стогнати,
До могили простогнати в нім.

Тяжко-важко вік цілий боліти,
А не знати навіть, де болить;
Мучитись у горі, а не вміти
Того горя й крихточку вменшить.

А ще тяжче бачити всю муку,
Знати добре джерело її,
Але не могти подати руку
Тому брату, що так стогне в тьмі.

А ще тяжче гаряче бажати
Волі, правди, братньої любви,
Шарпатись у путах, гризти крати,
А на волю встати не могти.

1878