Бездушный морок отупенья
На землю пал. Растенья мрут,
Поля покорно снега ждут,
А тучи виснут, как каменья.
Порою ветер набежит
И серой моросью повеет.
Село в низине чуть виднеет
И пьяным сном как будто спит.
Смеркается. Уже закрылись
От стужи двери. Даже псы
В солому с головой зарылись,
Лишь шум блуждает средь межи.
Лишь стёжкою между плетнями
Шагает голод - вечный гость.
Несёт в руках сухую кость
И грозно зыркает очами.
Подорожній.
Глухе, бездушне отупіння
Напало на землю. Квіти мруть,
Поля байдужно снігу ждуть,
А хмари висять, як каміння.
Часами вітер набіжить
І сірим туманом повіє.
Село в долині бовваніє
І п’яним сном дрімає-спить.
Погасло світло. Зачинились
Од зимна двері. Вірні пси
В солому з вухами зарились,
Лиш шум блукає по межі.
Лиш стежкою попід плотами
Йде голод — сіл щорічний гість.
Держить в руках мужицьку кість
І грізно зиркає очами.
1901 г.
Богдан Лепкий 1872-1941 Путник
© Copyright: Алёна Агатова, 2024
Свидетельство о публикации №124013000425
Свидетельство о публикации №124013000425
Рецензии