опалесценция душ

«зберігається попіл пройдешніх безхмарних днів,
зібраний в урну й віднесений у колумбарій
пам'яті сталої. всі повсякдення яскраві,
усе там, набуте, що світ нам так щедро дарив.

печатку накладено з написом «дата і час»
та ледве прикрита кришкою – присок з надлишком.
сховище пильне ще навстіж – збираю залишки:
наважуюсь довго, щоб здму;хати спомини нас.

обпалені сенсами мрії змету всі у кут.
гіркий застигає чай з образи і споришу;.
до останнього я з цим барю;ся і цим грішу,
бо схованки ті – найсильніша з усіх отрут.

найліпшим було б забути…ha-ha, classic…
затуманились душі у буднях – нутро курця.
тепер, все що звали коханням, гниє в папірцях.
ми стали залежні від світла, як той самоцвіт.

по за;сіках хочеться потайки скритися теж.
помутніло вже сяйво розсіяне всіх надій.
по-іншому, поки, як жити не знаю, не вмію
і то;му, старанно, з нових урн збудую ще веж…»

©Ольга Ритик

Вірш був написаний на поетичну дуель, тема «Опалесценція душ»