Згадка про заозеро
і долі шлях далекий,неземний,
натруджені згадав я мами руки
і батька погляд, ніжний і сумний.
Садок вишневий,яблуня крислата,
ще ліс,ставок і батьківський поріг,
пишаюсь Вами,бережу Вас свято,
низенько Вам вклоняюся до ніг.
Хворію я тобою до знемоги,
мов лебідь із пораненим крилом,
сучасним станом і життям убогим,
бо сум й печаль у серці, за селом.
В саду батьківськім соловей щебече
веселка після зливи,небо голубе,
а поряд,на стовпі гніздо лелече,
приходить в снах, ЗАОЗЕРО МОЄ.
Свидетельство о публикации №124012404126