Libertango мого Кохання. VI

" - Чому тобі подобається фантастика?
  - Тому що вона реальніша за життя."

   Вона уважно спостерігала зі свого виміру за тим, що відбувалося на Землі між чоловіком та жінкою, що зустрілися на центральній площі біля Кафедрального собору на центральній площі міста.

    За тим, що відбувалося у 3D просторі, як знедавна люди стали називати місце, де вони перебувають. Той вимір, у якому вони перебувають зараз. Та де набувають досвід впливу на матерію силою енергії  думок для створення особистої реальності.

    Їй було дозволено стати «спостерігачем» таїнства моменту відродження Любові на прикладі двох людей - чоловіка та жінки.   

    Не "народження", а саме "відродження", тому що люди народилися з Любові та мають Любов в собі, але ретельно чомусь тримають її у сплячому стані. Потрібен був стимул, для пробудження, стимул для відродження та сили для збереження цього почуття.
 
    Це було її давнє бажання. Таїнство відродження було закрите для всіх. На то були серйозні причини. Вона це добре розуміла. Та все одно прагнула побачити і, головне, відчути цей процес на собі, зробити висновки, щоб потім допомагати людям вже з врахуванням цього безцінного нового досвіду.

    І це сталося. Дозвіл отримано. Слово не порушувати волю людей ні в якому разі та ні за яких причин дано. Відповідальність зрозуміла.
 
 Для налаштування багато часу було не потрібно. Вона добре та старанно налаштувалася на зв'язок.  Сама ж була максимально уважна настільки, наскільки це було можливо, щоб не один кварк не залишився непоміченим її зору.

   Вона бачила не лише фізичне тіло людини, а й всі людські емоції як барви, де кожна має своє звучання.

    Дуже рідко, коли людина звучала злагоджено та гармонійно. Це ставалося з людиною лише у моменти її творчості. 
     Взагалі люди настільки швидко змінювали кольори, що картина багатьох була схожа на тканину, де залишились хаотичні плями кольорів з пензля митця. Такими були й звуки. Про тональність мова вже не йшла. Суцільна какофонія. Співпраця з такими людьми, які  нічого не хотіли чути й нічого не прагнули знати та не бажали налаштовуватись на сприйняття інформації зовні,
було дуже багато. Така праця була надзвичайно складною. Бо порушити волю людини заборонено, а допомогти треба. Ось тут вже починали працювали справжні фахівці вищого виміру – «ювеліри емоцій».

   Допомагати людям була звичайною працею для всіх мешканців цього виміру.   

   Допомагати у будь-яких справах тільки тоді, коли людина надасть знак своїми думками як прохання допомоги.

 До цього моменту її завданням було лише спостереження та налаштування подій на позитивне розв’язання ситуацій у процесі набування людиною необхідного досвіду. Досвіду, який дозволить «душі» людині вийти на вищій рівень енерго-інформаційного буття надалі.
 
    Потреба створити фізичне «тіло» для комфортного перебування в умовах земного тяжіння було  необхідною справою. Бо щільність  елементарних частинок у світобудові цього виміру, де перебувала планета Земля, була настільки потужною, що виникла потреба створити фізичне «тіло» для адаптування існування душі в особливо складних та незвичних умовах, які б були сприятливими для набуття досвіду на протязі земного буття.

    Кожній особі була стерта пам'ять про перебування у вищому вимірі. Щоб ніякі асоціації не заважали процесу. Але у кожного залишилась здатність та можливість використати набутий раніше у вищому вимірі досвід - стан «спостерігач». Необхідний для застосування його у процесі земного життя. 

    А як все це відбувається там, де знаходилась вона, особистість з вищого виміру? Все неймовірно просто на перший погляд. Але можливості були такими, що створення ще одного Великого вибуху було простою справою. Та у цьому не було потреби.

   Ніяких супер квантових комп’ютерів чи інших приладів не було взагалі.  Все відбувалося за допомогою сили думки, яка була направлена на точку перетину силових ліній  простору та часу.

    Завдяки концентрації уваги на "точці перетину" та конкретно висловленої мети, точка розгортала свій місткий простір до необхідного на даний час для "спостерігача" розміру. Як один об’ємний шестикутник, місце, де перебували дійові особи з Землі.   

   Все виглядало повністю реальним від об’єму до кольорів. При збільшенні цього простору можна було спостерігати все, що відбувалося з людиною на рівні елементарних частинок. 
   Таку можливість використовували лише тоді, коли виникала потреба зберегти життя людині, яка повинна була продовжувати отримувати досвід.
    Всі дії відбувалися внаслідок наявності навички та вміння «спостерігачів» концентрувати увагу та можливості сили їхньої думки впливати на матерію. Попри велику відстань у світовому розумінні, час був один для всіх.
   Спостерігаючи за людиною, здавалося, що до неї можна доторкнутися й відчути її тепло. Та ніхто із "спостерігачів" не прагнув дотиків. Вони все відчували завдяки енергоінформаційному зв’язку на рівні елементарних частинок. Та і  мета була зовсім інша. Головною метою було інформаційне супроводження людини упродовж всього її життя.

 Такий собі «insight», джерело якого шукає безліч вчених але знайти й досі не можуть.
    А відбувається все таким чином: «спостерігач» налаштовувався на хвилю людини, входив з нею в резонанс, транслюючи  необхідну інформацію для вирішення наявного на той час питання. Яку саме підтримку очікувала людина отримати в пошуках відповіді на поставлене запитання,  людина транслювала сама через  властивості свого мозку.   
   Комусь була необхідна музика, щоб  гармонізувати стан фізичного тіла.
   Комусь важливо було почути слова з тексту пісні, щоб зрозуміти деякі речі, що сталися у житті.
    Поети шукали риму для конкретних слів. Передача інформації для них була дуже простою, завдяки тому, що поети, під час пошуку слова, просто підіймали голову догори, заплющували очі і чекали. Ловили вони слова миттєво.
  Композитори шукали необхідну тональність для виразу відчуттів у звуках для майбутнього твору.    
  Вчені шукали ручку та окуляри. На зв'язку вони були безперервно.
  У "вищому" всі раділи як діти, коли отримували бажаний результат.
   Деякі з людей називали такі моменти «інтуіцією» і неймовірно цьому раділи та пишалися, не припиняючи хизуватися:«У мене чудова інтуїція!» - казали вони. Всі їм вірили.
    А  «спостерігачів»  це веселило, вони підскакували від радощів та шуткували, що інтуїція ніколи не підведе, коли ти отримуєш інформацію як подарунок з вищого виміру.
   
   Коли  інформація надходила до людини, і у неї траплявся «insight», або з’являлися нові творчі ідеї,  всі «спостерігачі»  раділи настільки, що вони  весело підстрибували на місці всі разом. Це було дуже веселе та чарівне явище. На Землі у такі моменти з’являлася веселка.  Люди її називають -  «Посмішка Бога». Щось в тому є.
    «Спостерігачів» люди називали "Янголами". І в чомусь вони також мали рацію. Бо у «спостерігачів» точка уваги знаходиться не як у людей між бровами, а саме між лопатками, звідки люди звичайно починають малювати янголам крила. Хтось зі «спостерігачів» встиг такі тихесенько, пошепки передати на Землю інформацію щодо їх вигляду, але приблизну. Не остаточну. 

     З тої миті Янголів люди зображують саме так. Але це не є правдивий образ. «Спостерігачі» виглядають як люди, тільки вигляд вони мають наче "променисте тіло". Тіло, подібне до людского (верніше, людське тіло подібно до  тіла "спостерігачів"), але воно не було на кшталт людського - фізичним, а лише фотонним, променистим.Таке тіло мало властивість змінювати  колір свого світла в залежності від емоційного стану. Тому всі емоції були явними. З того там не було місця брехні, хитрощів та маніпулювання. Того, що притаманно вимірам, з щільністю, яка  подібної до земної.

   З людьми, які прагнули Любові, свідомо чи півсвідомо, процес вимагав інших проявів та дій. Дуже важливим є те, що відбувалося з людиною до того моменту, коли вона стала усвідомлювати, що її життя втратило барви.
    Розуміння, що так більш вона жити не хоче і прагне змін. Має намір змінити своє життя. І що цей намір є свідомим. І не мало значення, що саме хоче змінити у своєму житті людина. У якому саме напрямку свого життя. Умовами було бажання змін та наявність свідомого непохитного наміру це зробити у своєму житті саме зараз.
  Це був сигнал.
  Саме ці умови були підставою для надяння доступу до Безумовної Любові.
    Інші протилежні сили також мали вплив на людину та прагнули завадити цьому процесу. Вони робили все можливе, щоб Любові на Землі було яка можна менше. Вони діяли через страх, сумніви та розчарування.

    Будь-яка енергія людини була для них поживною. Такою, що надавала їм сили для існування в земних умовах і не тільки. Але не енергія Любові. Вони від неї танули, розчинялися, розсипалися та припиняли функціонувати.

   Все залежало від людини. Маючи свободу волі вибору, людина сама повинна була обрати потрібну їй емоцію – любові чи страху.     Допомога завжди була поруч. Тут і зараз. На відстані  прохання.

    Чи усвідомлювали люди, що від людей, від того, скільки Любові було накопичено ними, залежало життя на планеті та існування самого Всесвіту?
 Це було головним у всіх чинних вимірах. У того, хто любив людей так, що у людини, яка раптом це усвідомлювала, просто текли сльози з очей від внутрішнього стану блаженства.

   Досягти цього стану, пережити його за своє життя на Землі означало, що людина виконала свою мету перебування на планеті. 
    Мета існувала одна для всіх. Загальна. Хто б що там не придумував.

    Збереження Любові, тієї Любові, що накопичували у собі люди за період перебування на Землі, залежало як від людини, так і від «спостерігачів». В єдиному просторі різноманіття часів.

   Перед почвою на Землі, народженням, людям була стерта пам'ять про мету, тому що надане право вільного вибіру передбачало, що людина сама буде прагнути тієї мети.
   Лише за таких обставин цей досвід мав значення. Ніхто ніколи не озвучував головну мету публічно. Це зроблено вперше для вас тут і зараз, тому що часи, простір та умови перебування на Землі змінюються. Швидко змінюються.   
    Заради цих моментів багато душ прагнули народитися у надзвичайно важких умовах для їхнього існування у матеріальному світі на Землі.
   Одна сльоза від щастя відчути блаженство кожною клітиною свого тіла, усвідомити це своїм мозком та збагатити свою душу, змушували стояти у нескінченній черзі охочих народитися на Землі. Де справжнім скарбом були не діаманти земних надр, а саме чисті, прозорі сльози щастя від народження дитини, щастя від любові до коханої людини… Та від блаженства відчувати безумовну Любов у злитті з Любов’ю Творця.
   Момент прозріння. Він надавав сили та розуміння смислу життя. Нової сили та потужності, яскравої та чистої, де барви та звуки з’єдналися у просторі в одне ціле.
   Саме дорогоцінні сльози душі звільняли людину від сумнівів та страху.
   Але люди про це забули. Та час прийшов нагадати як це відбувається насправді. Тому вона, сповнена безумовної Любові, була тим «спостерігачем», від якого залежало майбутнє людства.
   І вона про це знала.

;;;;;
p.s. У пошуках музичного супроводу до написаного я зайшла на Youtube. Перше, що я побачила, була ця невідома мені пісня, як і сам співак. Враховуючи те, що написано вище, я не можу ігнорувати такі речі. Ось що з того вийшло. ;

https://youtu.be/JQ4mFaI17pk?si=BacaLUKg4k3P6Tlg
Benjamin Clementine - I Won’t Complain.

Переклад:
"Це чудове життя, чудове життя
  Пройшли в сльозах з небес
  Моє серце - це мелодрама, мелодрама насправді
  Запалений відлунням болю 24/7, 24/7

  Мрію, посміхаюся
  Ходжу, плачу
  Мрію, посміхаюся
  Ходжу, плачу

  Ви не можете сказати, що це чудовий світ
  І це чудове життя
  І це чудовий день
  Як і вчора

  Але скаржитися не буду
  Ні, скаржитися не буду
  Хоча мої добрі дні далеко позаду
  Одного ранку вони обов’язково повернуться
  Тому я не буду скаржитися, ні, ні

  Мій розум - дзеркало
  Лише мені відоме відображення
  А для тих, хто ненавидить мене, чим більше ви мене ненавидите, тим більше ви мені допомагаєте
  І ті, хто любить мене, чим більше ти мене любиш, тим більше робиш мені біль

  І коли я лягаю спати ввечері
  Я бачу дітей у світлі
  Боротьба з невідомими тінями за маминою спиною
  І хоча я не розумію своїх снів
  я десь знаю
  Є надія, є надія, десь є надія
  Є надія

  Мрію, посміхаюся
  Ходжу, плачу
  Мрію, посміхаюся
  Ходжу, плачу

  Ви не можете сказати, що це чудовий світ
  І це чудове життя
  І це чудовий день
  Як і вчора

  Але скаржитися не буду
  Я не буду скаржитися, ні ні
  Брр ні, брр ні, я не буду скаржитися
  Ні, скаржитися не буду."