У дома ходят годы молодые

Любовь Пичугина

У дома ходят годы молодые,
И жизнь ещё не побелила косы,
А у фронтона звонко абрикоса,
Ещё не принесла свои плоды.

Ветвями к солнцу тянется орех,
Куда-то загляделась вдаль черешня,
Я здесь пока ещё своя, я здешняя,
Чужих дорог не ведом мне успех.

Зелёная межа. Уклон — могучих сил,
Белеет хата  — окна  на дорогу,
Пока, что живы все и, Слава Богу,
Ещё родных и близких нет могил.

Старик клепает косу в солнцепёк,
И вспоминает звон далёких лет,
А рядом пёс Рябко как друг прилёг,
И созерцает двор как бы в лорнет.

Идёт доить корову бабка Настя,
За ней вприпрыжку кот её бежит,
Вот это всё и есть для жизни счастье,
Ни повторить его, ни заново прожить.
 

Л. Пичугина 17.01.24
Хорошки. Отдаю долги своей улице. Хоть стихами...

///

Любов Пічугіна

Подвір'ям ходять роки молоді...
Іще життям не вибілені коси.
І на причілку юна абрикоса
Ще не пізнала радості плодів.

До сонця віти простяга горіх.
Кудись мрійливо дивиться черешня.
Я ще своя тут. Я іще "тутешня".
Іще далеко до чужих доріг.

Поза обніжком зеленіє схил.
Біліє хата - вікна на дорогу.
Усі живі ще, дякувати Богу.
Іще немає дорогих могил.

Дідусь клепає косу на осонні.
Ой, скільки їх переклепав за вік!
Старий Рябко примружив очі сонні
І споглядає двір із- під повік.

Доїть корову йде бабуся Настя.
За нею кіт ( він зна чого!) біжить.
Оце і є - те, що зоветься щастям.
Ні повторить його, ні заново прожить...
 

Л. Пічугіна 17.01.24
 
Хорошки. Віддаю борги своїй вулиці. Хоч віршами...