Гомоніла Україна, довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла - червоніла...
Текла, текла та й висохла,
Степи зеленіють,
Діди лежать,
А над ними кургани синіють...
Та що з того, що високі?
Ніхто їх не знає,
Ніхто щиро не заплаче,
Ніхто не згадає.
Тільки вітер тихесенько
Повіє над ними,
Тільки роси ранесенько
Сльозами дрібними їх умиють.
Зійде сонце, осушить, пригріє.
А онуки? Їм байдуже,
Жидам гречку сіють...
Багато їх, а хто скаже
Де Ґонти могила?
Мученика святого
Де похоронили?
Де Залізняк, душа щира,
Де одпочиває?
Тяжко! Важко! Жид панує,
А їх не згадають...
Гомоніла Україна, довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла - червоніла...
І день, і ніч ґвалт, гармати -
Земля стогне, гнеться...
Сумно, страшно, а згадаєш —
Серце усміхнеться!
Тарас Шевченко
***
© Copyright: Сергей Брижатый, 2024
Свидетельство о публикации №124012003406
Свидетельство о публикации №124012003406
Рецензии