Не плакати треба і не воювати,
До миру шукати шляхи…
Бо скільки вже можна по рідних стріляти,
Та списувать власні гріхи?!
Поля України червоні від крові,
На кожному кроці журба…
І десь серед степу, де трави шовкові,
Все ширше та ширше пітьма.
Війна – це не сотні, мільйони загиблих,
Борги на десятки років,
Де сироти-діти не матимуть хліба,
Та мріють про ласку батьків.
Завиють вітри, що людей обдурили,
Та тільки у полі кістки…
Душа до останнього матиме крила,
Шукаючи сенс крізь віки.
Ейрдрі,
19.12.2023
***
© Copyright: Наталия Рудченко, 2024
Свидетельство о публикации №124011905807
Свидетельство о публикации №124011905807
Рецензии