Балка стрічкою в’ється, рівнина хвиляста,
Я на пагорб сідаю в високу траву,
Поринаю в ковилу, шавлію пухнасту,
Разом з ними одним я життям тут живу.
Розкущилась трава, викидає колосся.
З неба проміні ллються і тануть в воді.
Я руками розчісую степу волосся,
Розчиняюсь у пахощах трав в забутті.
У хмаринці жовтенькій квіткового пилу
Я іду босонога в шовковій траві.
Літнім сонцем сповита сивіє ковила.
Таємниці для себе шукаю нові.
Заквітчалась віночком, розплетена вітром,
Наче Мавка із казки собі степова.
Я на крилах метеликом лину за світлом
І шукаю для рими красиві слова.
Балка
© Copyright: Валентина Шакула, 2024
Свидетельство о публикации №124011705557
Свидетельство о публикации №124011705557
Рецензии