Лихол ття
розпирає груди,знову сум в душі,
треба ще пожити,щоб добро творити,
хай читають люди,всі мої вірші.
Стеляться під ноги нелегкі дороги
і летять назустріч гомінкі літа,
та чомусь на серці не згаса тривога,
а життя в волосся сивину впліта.
Над тривожним світом шаленіє вітер
косить смерть шаленна України цвіт,
і не видно зовсім,в цій війні просвіту
бо ніхто не знає,скільки днів,чи літ ???
Над тривожним світом,не стихає вітер
серце неспокійне збуджено щемить,
хоч з зусиллям вітер гне кремезні віти,
щоб діждатись миру, треба ще пожить...
Свидетельство о публикации №124011503090