Себе питав

Себе питав -
                Що стане з нею,
З такою -
                з Україною моєю?

         Побачив відповідь у сні,
Так ясно, мабуть білий день,
        Лежало тіло між людей,
   В брудних білизнах і смітті.

        Посеред площі, я кричу:
          - «Де допомога Люди?»
Одні лиш посмішки повсюди,
      Всі тільки скаляться на ню.

Дивись…
                Вони до цього тілу,
          Слина тече, одежу рвуть,
     А ті у чергу  в край встають,
      Натовп збирається до ділу.

Спочатку, 
                бідна кликала народ,
Втікати
     від насильства поривалась,
А оргія над тілом не спинялась,
  Кляп - вишиванка затикає рот.

Бо пам’ятаю,
                що її я знав раніше.
Ще до насильства
                - гарною була.
Народ дарив їй пафосні слова,
Він клявся що не кине більше.

Народом був
                і нареченим був,
      Обручку дарував невістці,
 Тепер стоїть в кінцевім місці,
         Штани на собі розтягнув.

Сон пекельної п’єси:
  - Ґвалтівники нові підходять,
- Ніхто не дасть слабу загоять,
Обличь своїх,
              вже не ховають біси.

 Свідомість жахом розриває,
         Прокинувся, на лобі піт,
       Будильник гавкає на світ,
Як добре що такого не буває.