Ця осінь була дуже довга. Настільки довга, що вирішила залишитись до Нового року. Не пропускала сніг, а той, що все-таки проривався крізь завісу дощу, відразу ж розтоплювала останнім своїм теплом.
Вона знала, що тепла не вистачає, а літо давно померло, і вся надія тільки на неї.
Саме для цього, а також для останніх радощів, вона так бережливо і ніжно захищала від вітру кущ шипшини і обкутувала своїм подихом кожну маленьку ягідку на ньому.
Як на те, ягід було дуже рясно, і всі вони були яскраві, немов краплини крові на снігу.
Оце і все, що залишилось із краси після другого року війни.
Природа добріша від людей. Вона розуміє, що краса важливіша за все. Важливіша за хліб, за зброю. Тому що саме вона дає бажання жити далі і вірити в прекрасне, не дивлячись ні на що.
***
© Copyright: Валентина Козаченко, 2023
Свидетельство о публикации №123123006119
Свидетельство о публикации №123123006119
Рецензии