послала слова Украины калина...

(перевод с украинского из Людмилы Легостаевой)

Послала слова Украины калина
В край белых российских берёз
Но Русь окропилась, умылась "безвинно"
То ль крови росой, то ли слёз

Калина писала: "Вернуться пусть чада
Твои, что незваны, домой!
В смертельном замесе, в агонии ада -
Что ж гибнуть в земле им чужой?"

Вам нагло соврали: «они заплутали»...
Их кинули в пекле войны!
Война - не учебка: их сгубит zло стали,
Они же вам братья, сыны!

Прицельно стрелять по живому, по людям
Подкинул преступник приказ!
Неужто изломанных смысъл их судеб
Здесь встретить последний свой час?!

Крестом осиянна солдатская шея -
А он убивает людей!
Единых по слову, в одно с ними веря,
Бредовых лишь ради идей!

Смертями кишит украинское поле:
Одним - не вернуться домой,
Другим - жить... калечно. Нелепая доля:
Бескрылый орёл - всем чужой»

Писала калина, слова рассылала,
На воронах-стрелах угли
Вокруг же - горело, вокруг же - пылало
Прах-изгарь на землю легли

Хоть выстрелы «Градов» стращали калину,
Смыкали пожары кольцо,
Рвалась пуповина, кричала калина,
Достойных рожая борцов

Изломана крона, виски ободрали,
Дробили ей кисти, круша
И капало красное, солоно-ало,
Пылая, что в церкви свеча

Страна ведь не божьей росой умывалась,
А кровью безбрежной людской
Не солнечным светом она согревалась,
А пеплом пожарищ, тоской

И слала калина слова Украины
В пределы всех стран на Земле:
«Очнись! Помоги! Нам прицелился в спины
Безумный убийца в Кремле!»

С войной и утратами тяжко смириться...
Взял крест свой народ - да понёс
По совести бы, пред калиной склониться —
Долг каждой из спящих берёз

За слово её, неподкупную совесть,
Что в пекле войны не горит...
Пусть дремлют березы,
пока - правит подлость
Но роща еще зашумит!

=========================================
Людмила Лєгостаєва

Писала калина листи з України
До білих російських беріз,
І падали крупні червоні краплини
Чи крові її, чи то сліз.

Писала вона: «Заберіть своїх хлопців,
Що в гості незвано прийшли,
Навіщо в чужій вони гинуть сторонці?
Бої тут тривають страшні.

Вам брешуть нахабно, що хлопці «блукають»,
Їх кинули в жерло війни..
Війна – не навчання…тут дійсно вбивають,
Це ж ваші брати і сини.

Навчать їх стріляти в людей із гармати,
Підступний віддавши наказ.
Чи варто для цього синів в світ пускати,
Щоб тут зупинився їх час?

Ви ж хлопцям хрести одягали на шию,
Вони ж тепер цілять в людей
Із ними одної і мови, і віри
Заради химерних ідей.

Вже дехто ніколи додому не верне,
Рясніють поля від могил,
Живі ж – то каліки , їх доля химерна,
Птахи, що позбавлені крил.»

Писала калина листи, й розсилала
Зі зграями чорних круків…
Навколо ж калини горіло й палало,
І попіл на землю летів.

Хоч постріли «Градів» лякали калину
Й пожежі змикались в кільце,
Писала, кричала вона до загину
Й була таки справжнім борцем…

Поламані ребра, посічені скроні,
Пошкоджені всі гілочки,
І падали краплі червоно-солоні,
Горіли мов церкві свічки.

Бо вся ця земля не росою вмивалась,
А кров’ю людською без меж,
Не сонечком ніжно вона зігрівалась,
А попелом після пожеж….

Писала калина листи з України
У різні куточки землі:
«Не спіть, поможіть. Нам стріляють у спини
І знищити хочуть в Кремлі…»

З війною і втратами важко змиритись,
Народ взяв цей хрест і поніс…
І нам до землі тій калині б вклонитись,
За кожен написаний лист,

За щирість її, не підкуплену совість,
Що навіть в вогні не згорить…
І хай ще в країні беріз спить свідомість,
Та скоро весь гай зашумить!