ЗНОВ I ЗНОВ

І
Хмарки сновигають над містом.
Вмиваються теплі ранки.
Та мариться - Київ шанхаями тріснув
І офіси сунуть на дріжджах крізь рамки...
Майбутнє Європи - варягів форпости
І Шовковий шлях пролягатиме тут.
Тому Кремль колотить, здригає від злості.
З Берліном та Лондоном ширим маршрут.
АеробУси злітають неквапно...
Вантаж із портів підіймають етапно...
Енергія бізнесу палахкотить
І фури несе дні і ночі .
Стяг кольору сонця і неба пливе
Лопотить. На східних фронтах перемоги
Столиця хоче.

ІІ
Тому-то наш Київ - як Рим
(Для гімну нового підшукую рими)...
Однак не до гімнів поки що!
В тривогах, в півснах засина городище...
То Зрада, як привид - блукає
Серед будов, обутих в граніт.
В ошатних вельми кабінетах зникає
І Змову плекає серед так званих "панів".
Звільняються геть генерали
Заслужені, бойові...
Царює крамАр, кого не обирали.
Тож кублиться Змова в його голові.

ІІІ
Ракети летять над містом.
Здіймаються вгору фіранки.
Сирени не чутно хіба що за лісом
І знову та й знову зализуєм рани.
Не їдь у столицю, що під прицілом.
Даремний спалах? Ти, я, всі - цілі?
Бетонних німот переляк гарцює посеред ночі.
Масиви будинків у черзі.
Їх тіні глибокі, пророчі.
Птахів нема, їх трелі не чулися геть віками.
Проносяться кажани дебелі. То дрони
Що падають з неба, як камінь...
Тисячократ сильніше!

ІV
Рве бомбою все у шмаття.
Люциферу веселіше.
Зачовганих телекліше
Награлися в "шах і мат".
Чекають діти, дружини
Далеко десь за кордонами
Повернення в Альма-матер.
Їх нерви - сталеві пружини?
Війна диха в спини, як кратер.
Далеко десь за кордонами
Та й хлопчики граються дронами.
Киянам наснаги не позичать.
Шахеди ворожі дарма дзижчать.

V
Ракети летять над містом.
Зкуйовджені ранки кохання...
Побачення! Не листування...
Ракета в небі зависне
Бо ППО в неї блисне!
Тож будемо знову любити
І маємо ворога бити.
Бажаєм народжувать знов
Дочок та синів-казанов!
Бо альфа-самці - українці
Дівчата - гарніші між гарних.
Трьох сонць маєм силу по вінця.
З чужих зазіхань жалюгідних і марних
Сміємося - так повелось...
У школі богів ми вчимось!
У чомусь вовки та вовчиці...
Підставивши другу плече ось
На фронті ченці гостролиці
Воюєм і молимось за Любов.
Афіна вказує мечем знов і знов
І гнівом сталевим палають очиці.

6 листопада, Київ, першого від Другого пришестя року