Пробачте нас, колишні покоління.
Спустошили ми все, що ви змогли
Для нас побудувати. Це сумління
з їдає нас, мов громом до землі.
Ви дивитесь і смієтесь з нас, може,
Чи плачете. Проте, не варто сліз.
Як здорово! – В польоті ми, о Боже,
Насправді ж – летимо зі скелі вниз.
Чи адекватний я? Ви що, серйозно?
Гей, правдо, позбавляєш почуттів.
Копав настільки глибоко й курйозно,
Що аж до крові, хоч і не хотів.
Не до вподоби вам? Тоді навіщо
Приховано пишу я вірші вам?
Пишу як є – не краще і не гірше,
Не дивлячись на суддівські жнива.
Як прикро є за тих, хто біг від герцю;
За тих, хто нині лиш свій зад пасе.
Писати гарно – чи це є мистецтво? –
Роби лиш свою справу. Ось і все.
грудень 2023
Русская версия:
http://stihi.ru/2020/02/07/7234
477. Колишнi поколiння
© Copyright: Дмитрий Арутюнович Романов, 2023
Свидетельство о публикации №123122707424
Свидетельство о публикации №123122707424
Рецензии