Ти вийшла замiж

Мені сказали: вийшла заміж ти.
Що каяття? Що спомини тепер?
В тенетах слів, безсилих та пустих,
Спить присмерк пам`яті, такий густий,
Що вже й не знаю, чи  любив тебе,
Якими іменами називав,
Забув, забув. Далекі ті слова
Сьогодні не спливуть із пустоти.
Мені сказали: вийшла заміж ти.

Простую, наче в прірву, навпрошки,
Розкривши очі широко навстріч
Створінням нерозгаданим. Жінки,
Ви - джерело, в якому залюбки
З`єднались, сполучились день і ніч,
Вода й вогонь, і мить і цілий вік.
Чи в вашу таємницю я проник?
Знайшов, чого шукав? О, навпаки!
Простую, наче в прірву навпрошки.

В тобі ж не шанував я жінку, ні!
Знав: вірно любиш, та не цінував
Того, що ти мене і ночі й дні
Чекала в самоті своїй сумній.
Коли ж приходив я і цілував
Тебе, здавалось, з щирим каяттям,
Прощала завше. Адже все життя
Ти без вагання віддала б мені.
В тобі ж не шанував я жінку, ні!

Мене ти зрозуміти не могла,
І вад не мала нібито. Мені ж
Щораз нагадувала думка зла,
Що ти незайманою не була,
Що з`ясувалось в нашу першу ніч.
Цікавість знадила була дівча.
Хотів спитати, хто він - і мовчав.
Між нами наче тінь його лягла.
Мене ти зрозіуміти не могла.

Та сталось те, чого ніяк не ждав.
Ти, як ніколи, гарною була.
Але така сумна, така бліда!
Прощати більше не  могла. Біда,
Неначе та судомина, звела
Жіночі руки. Я не міг збагнуть,
Як ті уперті руки розімкнуть
І знав: ти той вогонь, ти та вода.
Та сталось те,  чого ніяк не ждав.

Мені сказали: вийшла заміж ти...