Гефсиманский Сад

Ви можете почути та побачити кліп із декламацією поеми Юрієм Востровим:
https://www.youtube.com/watch?v=A9rFf_JdCmk 

       кульмінація

  ..........................................
… курилась порохом жара,
розкрив пекельні вшир крила ...

…в білястій димці голубій
день загортав небес сувій,
віч-на-віч з Пустинню Без Мрій…

... жара на тінь і біль рвала
все, що спалити не змогла...

Палало в небі одиноке
Світило, наче Боже Око,
окрасив обрій перед полем
криваво - огняним підбоєм...

  ..........................................

...  тропа вдаль Путника вела,
і прохолодою манила,
де глибину вже Вічність набула
і м'яко, лагідно олива
в саду вниз кучері хилила
під сонний біг речей струмка
там, де тече Віків Ріка,
даруя свіжість Путнику потроху…

… вдалі синіла плахою Голгофа…

Та ще були слова у Путника потому
і одкровень подібних грому…

…як Агасферу біля дому…
де Путник  ще на мить гріховну
в тіні зупиниться від втоми …

  ..........................................

… і далі словеса пливли   
юрбі,               
щоб душі - сили набули,
аби
слова, нечувані їм досі,
всотати люди були в змозі…

…серця горіли, наче свічі…

День прикривав безшумно вічі …
Був край Землі іще підсвічен …

… та десь чорніла в натовпі облуда …

… серед схвильованого люду,
щось турбувало дуже Юду...

  ..........................................

В день наповзала темнота…
З’їдала фарби - чорнота…
А там, де сутінки упали -
шуми і звуки завмирали ...,

І тиша повністю змогла,
вступивши у свої права,
святі ті зважити Слова,
на чаші сонних вже Небес
що прозвучали в першій з мес ...

І освятилися геть днесь ...

  ..........................................


  ... в пітьмі якась ридала птаха…

…вплив Місяць в ніч, як смертна плаха…

…відринув сумніви, зі страху,
сіть доплітав інтриг Кайафа…
……………………………

І тільки човгання сандалів
надалі
терзали тишу у палатах
де жив сам римський прокуратор …

… вночі не спалося Пілату …
… ніч загустіла, як смола …
...  боліла страшно голова ...

Будь-які запахи та звуки
терзали до блювотній муки…
Від поту к тілу липли руки…

Не відмивала руки пану
вода холодного фонтану…

А ніч, розкрив крила могильно,
бажала випити  світильник,
що сяяв марно в тій порі,
як Віфлеєму - зірка угорі…

…і потривожені в тьмі тіні,
які набились по кутках,
як днів забутий сірий прах,
гніздячись хмуро по столах,
зі сну шарахалися в стіни…

Та не давало спокій щось…

Стіл плямував простий донос,
який пройти не можна було повз…

…його приніс якийсь торбар
з шаленим поглядом, як дар,
якого мучив чорний жар,
сказавши, що прийшов здаля
задля Небесного Царя

за тридцять срібняків оплати
в свої обвуглені дві лапи …

Що саме вчинком цим своїм,
рятує він великий Рим,
і має, як відзнаку Долі,
царя схопити в Еліоні ...

Він так кричав про те в палатах,
що біль у скронях Понтія Пілата,
була безжалісно розп'ята...

Коли в ніч стражники-шуліки
в саду схопили  чоловіка,
якого їм позначив Юда,
поцілувавши привселюдно,
і відтуди
нічна безрадісна стезя
задля
суду
        в Синедріон ввела царя,
як бунтаря

Він,

в неземному спокою звідтіль,
зцілив Пілату в скронях біль,
йому заглянувши у очі
на мить пронизливо-пророчу…

Та знявши павутину болю, водночас,
стояв він мовчки у той час,
як ЧОЛОВІК,

і не просив
в гіркі часи…

Щоб це не бачили в народі,
Пілат сховав свій явний подив…

Короткий, наче постріл, допит,
щоби не мати зайвий клопіт:

- Ти ескулап?
Я позабув про біль свою, -
питання дав Пілат царю.

- Я тільки Істину даю…

- А що є істина твоя? -
спитав Пілат зневажливо, царя.
сховавшись в тінь від світла дня …

Та не була та відповідь потрібна,
коли розмова двох – безплідна …

- Він без вини, він - божевільний,-
сказав Пілат – суду, це видно.
І додав, знизавши плечем, -
хвороба у таких нікчем
завжди лікується бичем …

Щось між собою поторочив,
сховавши долу чорні очі,
сказали судді неохоче,
творячи свій неправий  суд:
- Його звільнити геть не можна,
поводить він себе безбожно
тим самим вводить люд у блуд…

Пілат  тоді сказав Синедріону,
що по єврейському закону
на свято можна одному
свободу дати будь-кому …

Але не завжди по закону
творять свій суд синедріони….

І суд відбувся не по праву -
звільнив розбійника Варраву…

Царя ж звели  в тюрму подалі,
закривши Істини Скрижалі …

Та мучив смуток наостаннє:
Чому блаженний без вагання
не відповів на ТЕ питання?

Та не за це геть кинули за грати
і не дарма
було засуджено царя -
РОЗП’ЯТИ,
    коли ледь-ледь
проллє росу зоря…

Будь-яка влада  на Землі
завжди вторить у злі собі,
щоби продовжити їй дні …

Творять давно такі закони
під себе всі синедріони ...

Так, незаслужено розіп'ятим,
вважав безумця, прокуратор ...

Що ж, засудили… хай на страту …

Один такий, чи ще десяток –
царить в імперії порядок!

Який тут сумнів на остаток?!

Пілат,
не проявивши норов,
залишив суддям догми Тори…

Бо прокуратор без докорів!

Щоб не порушити стосунків,
Пілат рішив умити руки,
Юдею лишивши в покої…

Тим більш,
того ж бажав і Капітолій!

Не просто ж владу прокуратору дають,
народ,
сенат
і римський суд…

І не дарма,
сам імператор накінець,
злегка,
схилив до нього свій вінець!

Завжди для влади те порука,
коли пілати умивають руки…

Та не проходить Карма мимо
того, що було не судимо…

І незримо,
межу між владою та Богом,
переповзала кільцями тривога,
гіпнотизуючи зміїно,
усю Юдею, аж до Риму…

І риторична суть питання,
серед загального мовчання,
у скронях стукала воістину:

А що таке насправді ІСТИНА?

А може тут вона чатує:
 
ВОНА ВОІСТИНУ ІСНУЄ!?

  ..........................................

... терзали Тору фарисеї,
в догмати звівши всі ідеї…
………………………….
Принісши всі свої дари,
давним-давно пішли волхви,
все передбачивши, глухим …

  ..........................................

То що ж всі зрозуміти не зуміли?

Невже усі не зрозуміли,
що тільки совість - Страшний Суд,
коли до Бога ще не звуть?!

А сенс у совісті який?
Вона в душі – є Дух Святий!

Коли ж її в душі не мати,
вона із втрат – єдина втрата…

  ..........................................


Не перейнявши суть ідеї,
у сні забулася Юдея…
  ..........................................

… святилася Христа Вечеря…

  ..........................................

А світ дивився  Жовтим Оком,
як день, згорнувшись в Синій Кокон,
переливався в темноту,
сховавши СУТЬ у пустоту…

І вже підводив Світ-небога,
МЕЖУ,
що відділяла Мир -
від БОГА…

І мрії, Сонцем на межі,
десь на земному рубежі,
палали листям у вогні,
стелилися в полях туманом,
і ароматом гірко-пряним
холодно-білої нірвани,
єднали простір Божим Гласом
в Одне Єдине, поза Часом...

А Світ на плоскому екрані
плив розмальованим туманом
і розчинивши в собі Землю,
геть розпливався аквареллю …

І там, неначе в кінозалі,
об'єми, форми виникали;
з’являлися із різних  хмар:
святі … і постаті примар;
трава була до неба в зріст,
перетворившись в темний ліс;

… спливали думи і страждання,
безслідно канули бажання
в безодні Світоіснування …

… де путівцем лягло в Поля
Шляху Чумацького  рілля…
де розчинилася Земля …
де існувало тільки «Я» …

Де, врешті Час у Світі скрес,
розтанув Всесвіт, просто щез
під помах Синіх Крил Небес…

Де Абсолюту Тайний Хід,
вів відлік душам, та їх вік,
і надихав їх у політ
серед чудес чужих Світів,
кохання, втрат і просвітління,
Часів, Епох, чужих країв,
в калейдоскопі вимірів Створіння
метагалактик пекторалей,
які осяянням палали
у диві  Божої Спіралі
і розкривали душам  - далі…

… де царювала непізнанність,
багатовимірність, як даність,
багаторівність, первозданність;
де будь-яку непересічність
усю в себе всотала Вічність
туди,
куди
манила Суть;

де Всесвіт брав Первинний Путь;

де всі зірки огонь беруть;
існує тільки Абсолют
теодицеї для людей;
першопричиністю ідей…

Та неземний  вселенський спокій
на мить порушив ніжний дотик …

… і  невідома досі сила
мій літ за обрій зупинила,
коли життя тебе явило
і нагадало аромат,
як мироточив Райський Сад,
де одне одного зустріла
одна єдина Божа Мрія…

Так Боговічність бачимо ми часом
в земному лику - Божим Гласом…

  ..........................................


Та ти пішла...
       
Лише натхнення
твоє дарує досі одкровення,
одухотвОрення Небес
тієї миті  - в земний сенс…

  ..........................................


І з тих часів
пройшли дві тисячі років,
коли Поет любов зустрів…

Всі ці роки на Земний Путь
зірки із Неба світло ллють …
І всі віки до себе звуть
Отець, і Дух, і Абсолют…

Поет навік лишився тут.

Хай навіть знову розіпнуть!