460. Зачинениi вiкна

Зачинені вікна, що вже не чекають світанку,
Зачинена скринька боїться лиш темних воріт.
Ми – діти живих, наш багну виклик – не забаганка,
Бо зброю серйозну ми маєм – перо у крові.

Застигне душа від ін'єкцій, отруєних смертю,
Потягнуться руки осліплі, де нитки межа.
Нам небо диктує від світу закрити всі двері,
Збирати своїх і мерщій обернутись на жар.

До нашого дому – десяток рокі у безмежність;
До дому батьків – десь років із десять іти.
Коли переслідує натовп, тримаймось належно
За те, що було, і що зможемо знову знайти,

Що снили в дитинстві, що вирвала з криками мрія.
Ще поки є шанси втекти з-під живих ланцюгів,
Коли і Мельдоній, і Талій, і люди здуріли,
До нас біжучи в бабаковій пітьмі вечорів.

Нажаль, мені сіті лиш привид в подружжя віддали,
Та, поки ще сплять ланцюги, неодмінно порву!
Зачинена скринька уже не боїться підпалу,
Сковзнувши у вічність, лишивши лиш тінь наяву.

грудень 2023

Русская версия:
http://stihi.ru/2021/12/04/4633