Хай почують там

Мені б злетіти...
Крила, Боже, дай...
Хмарки, як квіти,
В небесах, мов рай...

Я тут одненька,
Ніби боса йду...
Якась важкенька
Торба, бо біду

Поклала доля
Зверху на життя...
Іду по полю...
Мать би вороття

В часи, де разом
Всі були живі...
Квітки у вазі
На сирій землі...

А в небі хмарка...
Й ще одна пливе...
Троянди... пара...
Там душа живе

Мого синочка...
Я не плачу, ні...
Вологі очі,
Думки все ж сумні...

Душа бабусі,
Та матусі там
Мабуть... я вчуся,
Та, я не свята...

Тримаю сльози
В глибині душі,
Зима... морози...
Я пишу вірші,

Тримаю слово,
Що раніш дала.
Такий здоровий
Світ, а я мала...

Пісчинка в морі?
Крапелька дощу?
Камінчик в горах?
Вітерець, що вщух?

Ні, я - є сила,
Ураган зі слів,
Є в мене крила,
Ті, що син хотів.

Там десь мабуть
Літа Його душа...
Не зло, а лють
До зла, в моїх віршах.

Надію маю -
чує син мене...
Пташину зграю
До раю в турне

Відправлю з віршем,
Хай почують там...
Здригнеться тиша,
Завдяки словам...

04.12.2023 р.