Яким Кабак

Був такий козак Кабак,
Всім шанована людина!
Хоч і прізвисько ніяк,
Та на шаблях – козачина!
Проти трьох молодиків
Міг він граючися биться.
Якщо в дві руки шаблі,
То супротив пів - Січі
Не бажало соромиться.


Поки був молодиком,
То здобув як Лис визнання.
Хитрий, немов звір рудий,
Йшов усюди без вагання.
Першу шаблю у аги
Взяв коштовну, всім на заздрість.
Що казати? Курінний
Гендлював її придбати.

Розкіш – вередун на смак.
Не віддав! То став Багатий!
Потім славу здобував
Як в похід пішли байдаки.
І мушкета – сіромаху
У Очакові придбав,
До контузії від щогли,
Як шебеку штурмував.

Тож стріляти вчився влучно,
Власноруч, бо мав мушкета.
Так та щогла, сяйво з неба -
У очах піщане пекло -
То контузія взнаки!
Ще стріляти в яничарів,
Там враз зімкнуті ряди,
Як попереду кіннота,
Попереджую, є слабкість,
Може доля підвести.

Вже така її прихильність!
Кажуть, десь Яким згрішив!
Як бажав пістоль здобути.
Дуже янголів просив
В молитвах йому сприяти.
Світ зірок пересуд мав -
Підказати чи знак дати.
Тільки відповіддю тиша
Попередженням зверхи.

Ніч, якась сором’язлива,
Місяць у хмарки забіг.
Спить Яким та про пістолі,
Навіть, уві сні думки.
- Відгукніться, божі діти,
Чи ви чуєте - чи ні?
І козача ладна лайка
Сповістила на весь світ
Що не всі такі гарненькі,
Якщо йдуть під три чорти…
Бо дияволові діти
Вже сидять сторчма хвости.

І диявол, очі сяйвом,
У нічній імлі,
До Якима лізе в душу.
- Допомоги потребуєш?
Що замовк? Кажи!
От диявол! Мов та кішка,
Хвостом лащиться. « Не спи!
Нащо янголів турбуєш?
Клопіт зайвий мрій!

Виграй сто разів у карти -
І що хоч проси!»    

- Мабуть, хочеш надурити?
Без умов?  «Які промови?
Карту джокер не бери!
Без цієї картки виграш -
Два пістоля при тобі.»
Карти рухаються швидко.
Не на того він зійшов!
Карти у нього прозорі.

Числа, мов далекі зорі,
Зірками блищать мені.
Виграю, як він не крутить.
То не ніч, а зорепад.
Лише та єдина картка
До скарбів стіна.
І хитрить, і щось бормоче,
Мов на сповіді – та зась!
Козака не обдурити,
Завжди ясна голова.

Пише зірками хвостом,
Щоб не позабути,
Як півсотні в небесах
Просто дурень в ступі.
Отже, хитруну на вспомин -
Аксельбанти на погони!

Аж кипить – пара із носа!
Репетує, злиться.
Навіть шансу не даю,
Виграш вже не сниться.
По погонам – генерал,
Два тузи на плечі.
- Не сумуй, - йому кажу. -
Теж мені, бешкетник!

Наостанок виграю,
Верещить диявол:
- Без погон! Достатньо вже,
Віддаю пістолі!
Буде сором на весь світ -
Зірки розголосять.
З миром йди та ще бери
Жменями набоїв.

Якщо гра така пішла,
Всіх чортів у пекло!
Треба щоб запам’ятав:
До тузів на плечах,
Джокера на лоб йому!
Як з ікони гетьман!

- Джокера перевернув!!!
Верещить, сміється.
- А козацькиї киї
Позабув, миленький?
За хвоста його схопив.
- Стережися, кажеш?
Тож з плеча йому київ
Від душі віддячив.

Бив, поки згодився,
Бо так не годиться!
Перемога козака -
Янгол заступився.
Кабака маля несе,
Золоте волосся.
Ніби сонечко зійшло
На прохання, щойно.
Диво дивне на столі -
Скриньки та шухлядка!
У шухлядці як скарби
Два пістолі, браття.
З срібла квітки на стволі
Та гравіювання.
Замовляв їх гранд, мабуть,
Бо скарбом потягло.

- Можеш тільки через кий,
У погонах, клятий!
- В кабака не попадеш,
Янгол там, заклякнеш!
- Геть пішов! Диявол зник -
Янгол має душу.
З ним пішов й стрілецький хист -
У кабак не влучу!

Бачу ціль, рука міцна,
Ще й пістолі гарні,
Та як вцілити пора -
Янгол на заваді,
А диявол, сміючись,
Руку відхиляє.
Тож і прізвище Кабак
Друзі мені дали.

Бо ніякі молитви
Не допомогали
Зняти цей тягар з душі.
Ні свята водиця,
Ні обійми попадді,
Збиті, кума, кулаки -
Все до вітру, марно.

- Тебе в кабаках знайшли?
Ні, - відповідаю,-
Янгол в кабаку застиг,
Спить – охороняю!