- Як ти, сину, на чужині
Проживеш свої літа?
Хто вишиє сорочину,
Поцілує хто в уста?
Хіба ж можна покохати
Ті холоднії краї?
Тут у тебе тепла хата,
В вуликах гудуть рої.
Мимо хати йдуть дівчата
До осель, в вечірню пору.
А мої діти - як курчата,
Полетіли геть із двору.
Виглядаю листоношу,
Чи несе твої листи…
- Не журися моя мамо,
В моїм серці вічно ти.
Я завжди душею лину,
В рідний край, в наші сади.
Часом, так кортить злетіти,
Сісти там, де ходиш ти.
В серці я зберіг навіки,
Пісні, мальовані хати...
Значить, гідним чоловиком,
Мене виховала ти.
21. 08. 2020
Лист сину на Вуктил
© Copyright: Людмила Роман Костенко, 2023
Свидетельство о публикации №123112606035
Свидетельство о публикации №123112606035
Рецензии