На гостини до Тiнi

17.11.2023.
Знов збираюсь на гостини
В царство вічно спраглих тіней
До підземного Аїда…
Ахеронт співа молитви,
Коли в човнику Херона
Я пливу до Персефони –
Чарівниці і чаклунки.
Душа втратить обладунки
Тіла, бо у царстві вічнім
Все тіням своїм дотичне –
Нетривке… Знов коливання
У повітрі, як зітхання,
Чи то німфи Евридики,
Чи Орфея, що великим
Був митцем, та повернути
Він не зміг дружини руки
Живі і матеріальні…
Спомини завжди сакральні
Залишаються, й марою
Пісні кличуть за собою
В царство мрій та візерунків
Більш вигадливих, ніж чутних.
…Ось і царство мертвих. – Здрастуй! –
Я кажу Аїду, - Царствуй
В Потойбіччі підземеллі,
Снів володарю, химерних
Тіней сповідач постійний.
Я прийшла сміливо. Тіні
Власній глянути у вічі!
- Не боїшся, що там відчай
Ти побачиш? Демон страху
Там чатує, наче плаха,
Можна голови позбутись
Разом з розумом? Струснути
Душу, але сил не мати? –
Відказав Аїд. – Ти спрагла,
Моя дівчинко завзята, -
Персефона, наче мати,
Відказала й простягнула
Чашу із нектаром… - Чула
Втім я про Психею,
Що колись була у неї
На гостинах. Отже знала:
Пити вічних див не мала
Тут, допоки не полину
Назавжди у вічну днину.
- Мати-діво, Персефоно,
Радосте на труно-троні.
Знов спускаєшся в провалля
Царства тіней. Вічна пам*ять
Твоя зігріває дійство
Життя обігу. І дійсність,
Всотав магії непевність,
Знов народить достеменність
Світла й темряви, по колу
Обертаються навколо
Твого пальчика, чаклунко,
Душі мертвих, живих душі…
Дякую, твоя гостинність,
Та вино не можу пити,
Може крапельку водички,
Що підземні води річки
Лєти, забуттям сповиті,
Зрощують чудесні квіти
Незабутності фантазій,
Щоб щасливі парафрази
Тільки здобувала думка,
А печалі всі забула.
- Отже, хочеш ти забутись,
І минулого позбутись? –
Хитро Гадес знов питає,
Персефона ж заглядає
Прямо в душу, наче бачить
Мене наскрізь. Знов невдачу
Відчуває моя сутність,
Темна вироста присутність
Тіні, той що каже правду:
Маєш ти відповідати
Всім страхам, що причаїлись
В глибині твоїй, й гноїлись.
Ти загнала їх під ковдру
Зацькувала всі подоби
Демонів, що притаманні
Твоїм вадам. В сейфи-шафи
Поховала всіх скелетів
Несвідомого, підлеглі
Думала тобі ці монстри,
А вони займають простір
Підсвідомого підвалу,
Звідки мертво-кістки тягнуть
І затягують твій погляд
В Потойбіччя жах-безодню…
Я заклякла, я пропала,
Душа, немов, тінню стала,
Обійнялась, охопила
Темну сторону… Й прозріла!..
… На гостинах побувавши
В царстві мертвих, і дізнавшись
Правду тіні, Світло бачу
Яскравіше, дужче, краще,
І продовжуючи шлях свій,
Славлю життєдайне Світло!