Сказ пра бабу

                Навіна у вёсцы:
                Схавала баба дурная
                Рублёў дзвесце,
                А потым шукае.
                Смяецца лёс часта:
                Ты,баба,плаці
                Рублёў так трыыста,
                Тады можна знайсці.
                Дайце ж,людзі, мне
                Рублёў так чатырыста,
                Тады баба будзе у цане,
                Тады баба ганарыста.
                А калі прыбавяць
                Рублёў гэтак сто,
                Тады я,мабыць,
                Паляту ў прастор.
                Стану я птушкаю,
                Лебедзем не брыдкім,
                І неба будзе гушкаць
                Бабіну крыўду.
                Капае баба агарод,
                Бы клад шукае
                Рублёў на пяцьсот,
                Бо пенсія малая.
                Прычакала баба
                Шостую сотню,
                И купіла дровы,
                І мае ужо дрывотню.   
                А сотні сёмай
                Так і не мае,
                На двары і дома
                Безнадзейна шукае.
                А дзе ж восьмая сотня,
                Каб быў лік цотны?
                Тады баба ахвотна
                Пайшла б на работу.
                Дзевяць соцень як лёду
                Прынясуць на падносе,
                Тады бабе выгода,
                І не будзе з носам.
                А каб пенсію
                У тысячу рублёў,
                Тады баба з песняю
                Зажыве ізноў.
                Шапаціць ёй бяроза
                Голасам пенкным:
                Мінулі жыцця пагрозы,
                Спі ўжо,бедная.
                Ды бабця ўпартая
                Памятае сябе
                І школьніцай за партаю,
                І хто каго б'е.
                І як  цярпела буллінг
                Ад начальніц злых,
                Каб бумеранг дуляй
                Тыцнуў нос іх!
                Баба і сама
                Дзесьці вінаватая,
                Бумеранг-свалата
                Б'е лапай пляскатаю.
                Зарабіць не давалі
                Абставіны горкія,
                Мроі бабці пахавалі
                Дошкі труны тонкія.
                Ды прэцца баба
                Назад з магілы,
                Бо чакае праца
                І куток малой радзімы.
                Толькі чорнаму манаху
                Грошы не трэба:
                Ёсць малітва Богу
                І кавалачак хлеба.
                А ў бабы,мой ойча,
                Ёсць  агарод,
                Ды мала грошай
                На бяззубы рот.
                Скрыпяць сківіцы,
                Нібы ўключыны,
                Жуе  паціху баба
                Хлеб свой мучаны.
                Бы дзіця ў калысцы,
                У мроях калышацца,
                Толькі лёс па-свінску
                Няўдала пішацца.
                Мо і сама малюе
                Жыцця карціну,
                Дык лёс і лютуе
                Над дурачынай.
                Прыгажосць Сусвету
                Богам пішацца,
                Для мастакоў,паэтаў
                Поўня,бач,калышацца.
                Хоча пэндзэль перадаць
                Святло поўні ноччу,
                Хоча паэт праспяваць,
                Як у небе яна крочыць.
                Свеціць сонца залатое
                Вечным ліхтаром,
                Дзеліць неба надвое
                З поўняй удваём.
                Пасля дажджу вясёлка,
                Бы шалік-убор,
                І гараць у небе зоркі,
                Як нябёс дэкор!
                Ой,як баба хоча
                Аб'ехаць цэлы свет,
                Убачыць горад Сочы,
                І мець кабрыялет.
                І хочацца бабе,
                Хоць развейся ў дым,
                Паляцець на дырыжаблі
                ў зялёны гожы Крым!
                І не прыйдзе гара
                Да старое бабы,
                А бабе яна
                Ой,як прывабна!
                Там,бач, паветра
                Чыстае,вольнае,
                Там дуюць ветры
                Ад спёкі спатольныя.
                "Каўказ пада мною," -
                Так Пушкін захапляўся,
                Лануг гор чарадою
                Цудам восьмым здаўся!
                А як хвалі марскія
                Шумяць ды пеняцца!
                Толькі на свае і чужыя
                Людзьмі яны дзеляцца.
                А блакітныя прасторы
                Зямлі і неба
                Дзяржаўным каронам
                Дзяліць не трэба!
                Кіёк бо -  цацка-кабылка,,,
                Скачы,баба,скачы!
                Бач,віхрацца пылам
                Вайны дурныя таўкачы.
                Карае неба за грахі
                Усіх чыста,
                Дык дзе павінна быць
                Зграя фашыстаў?!
                Як палілі хаты
                Ды з людзьмі,
                А цяпер "не вінаваты"
                Фашыст ні адзін!
                А цяпер ён нео!
                Слова запазычана...
                Пахаваць трэба
                Вайны звычаі!
                Прыйшоў час паміраць
                Канцлагера наглядчыку,
                Дык пабег ратунку шукаць
                На пятках і пальчыках.
                Апраметнай ім мала,
                А трэба ў квадраце,
                Каб вечна неба карала
                За дзіця і маці!
                І розных там кубэ
                Караць трэба
                Не ў квадраце - у кубе,
                Каб ведала  і неба!
                Не ўсё,брат,не ўсё
                Багаццем,бач,мерыцца!
                Пайшло нешта не так
                У хвалёнай Амерыцы!
                Ды хто патлумачыць
                Бабе старой,вясковай,
                Як жыццё перайначыць
                На спраўнай аснове?
                Аснова гаспадаркі -
                Конь,карова,зямля.
                Чарнушка Ганна галадранка,
                І доля яе ўся!
                Што тая Ганна вельмі,
                Што тая Чарнушка!
                Вось зямля каля цагельні,
                Як пульхная падушка!
                Узяў доўгі рубель
                Людзей сучасных
                Уладна за каўнер,
                Як грашовае шчасце!
                Жыве даўгі рубель
                Даўжэй за пачуццё,
                І тчэ сівую кудзель
                Старая баба-жыццё!
                І не трэба усмешка
                Джаконды доўгавалосай,
                Бо ад жыцця пацешак
                Баба аж галосе!
                На белым свеце  жыццё
                За каханне даражэй!
                Рамэа з Джульеттай - дзеці:
                Зразумець ім цяжэй.
                Бач:над Джульеттай
                І яе пачуццём
                Навісла вендзетта-
                Бой веронскіх "быкоў".
                Не справіцца ім
                З веронскімі "быкамі":
                Знішчыць вендзетту зусім
                Не змаглі і вякамі!
                І зараз ваеннай сілай
                "Быкі" пагражаюць
                І чалавецтву магілу,
                Злыдні,капаюць!
                Страціў дебедзь белы
                Сяброўку-сябрыну,
                І сэрца яго знямела,
                І страціў жыцця пуцявіну.
                Ён застаўся адзін,
                Не паляцеў у вырай.
                Мароз прыйшоў,халадзін,
                І паслаблі крылы.
                І страціла лябёдка
                Свайго сябра - ёй гора!
                Яна адна-адзінётка,
                І не трэба ёй другога.
                Страціла бабуся,
                Як  у песні пяецца,
                Шэрага,белага гуся,
                Ды спявачка смяецца.
                Бо песня жартоўная,
                А калі сапраўды,
                То страта няроўная,
                Бо птушка - паўбяды.
                Бяда і гора тады,
                Калі чалавек пакідае
                Белы свет назаўжды,
                І радня яго не чакае.
                І чакаць навошта?
                Не працуе там
                Галубіная пошта,
                І не ставяць штамп.
                Ды лёсам баба
                Будзе асуджана -
                Жыцця яе біклага
                Амаль асушана.
                Падсумуе лёс гжэхі,
                Што баба гэная
                Схавала ў мяхі,
                Бы лясныя арэхі.
                Ды выплывуць умэнт
                Мяхі праклятыя,
                Як прывід-пастамент,
                Як жыццё паласатае.
                Ужо баба надзела
                Сукенку блакітную,
                Шалік празрыста-белы,
                Шыты ніткай аксамітнаю.
                Аб духоўнай чысціні
                Баба ўжо не дбае,
                Бо здароўя душы
                Так і не прыдбала!
                Што здароўя душы!
                Нат целу яго не стане!
                Не прыдбаць у душы,
                Не знайсці ў Іардане!
                Вось таму янголы
                І плачуць аб людзях,
                Калі кішэнь голы,
                То і сэрца ў астудзе!
                Вось таму янголы
                Плачуць каля аналою,
                Што кішэнь быў голы,
                І сэрца бабы скупое!
                Вось таму янголы
                Плачуць ля труны,
                Што шэрай была доля,
                Што чорныя груганы!
                Вось таму янголы
                Плачуць так ціха,
                Што квет сэрца ружовы
                Завяў ад ліха.
                А калі радаванне
                Анёлаў будзе тых,
                Тады і пахаванне
                Сіл зямных злых.
                Куст зялёны ядлоўцу
                Лёг лапкамі на труне,
                Ды кажа слоўца:
                "Парэзалі ж мяне".
                "Твой лёс,як і мой",-
                Яму баба  кажа,-
                І лёс зялёны твой
                Мне дарогу пакажа.
                Не дастануць ужо мяне
                Жыцця згрызоты,
                Мо апраметную міне
                Мая душа-басота?
                Спадзяешся няўжо,
                Наіўняк-бабуля,
                Не за гарамі ўжо
                Бумеранг-дуля!
                Жменька слёз у насоўцы,
                Імі бабця падлева
                Белыя квяты на дамоўцы,
                Быццам дождж-залева.
                Толькі бяроза шуміць,
                Ціха шапоча:
                Спіць баба,спіць,
                Нічога ўжо не хоча.
                Залаціцца золак
                Ды на Всхудзе,
                Расправіў крылы анёлак,
                Паляцеў у людзі.
                Надувае аж грудзі.
                Пра бабцю ўпартую
                Няхай чытаюць людзі,
                Бы школьнікі за партаю.