Вiрую

Втомився! Та в полинність вірую червоного вина,
день вересневий - знаю- літнього коротше,
я вірю Вінниці й Життю, бо буде після осені весна,
і що на зміну дням приходять місячні зіркові ночі.

В житті єднає розум нас і може розділять,
бо через них нам гірше рік від року.
Вітрам і війнам вірю я, що зараз сплять,
я вірю в «церсики» і бринзу. Й меду скуштував нівроку.

Немов в'юнку зів’яти, - від вірша щоб відповзти?
Чи легко старому гарбузу з грядки відкотитись знову?
- Куди підеш? - спитає Доля в мене – Назавжди?
Я заночую біля Кемпи під мостом, а не в чужій долоні!

Стакан в руці. Листва в пітьмі щось шелестить,
в душі моїй печаль й в пронизливих очах господніх, -
намет блакитний піднебесний височіє і бринить.
Не від вина, від Вінниці я п'яний назавжди й сьогодні.

- «ВІННИЦЯ: …живе без нашої згоди», том 8


Рецензии