Libertango мого Кохання. IV

   
   Новий день розпочався як зазвичай з дзвінка будильника о 7 ранку. Але у цей ранок мій настрій був набагато кращим ніж у попередні дні. Наче веселка завітала до моєї будівлі та подарувала мені свою посмішку. Мозок ретельно почав шукати причину мого такого доброго настрою сьогодні та не знаходив.
    Тим часом я продовжував збиратися на роботу, на автоматі повторюючи всі звичні навички, які потрібні для цього несвідомого процесу.
   Але все ж такі щось змінилося у звичному ритмі, бо у порівнянні з попередніми зборами, сьогодні я став ретельніше підбирати собі одяг. Не те... Не те... Ось! Воно!
     Згадалося, як завжди мама збирала мене до школи. Як ретельно підбирала одяг, щоб мені було зручно та комфортно.       Щоб речі доповнювали одна одну. Щоб кольори були завжди гармонійними до всього одягу.
  Я старанно дотримувався правил маминої турботи стосовно себе, але сам я так і не досяг її досконалості. Але не сьогодні. День, що розпочався, відрізнявся від інших. Я це чітко помітив ще на його початку.
    І ще мені весь ранок здавалося, що хтось невідомий, с посмішкою, доброю посмішкою спостерігає за мною.
   Таке відчуття було новим для мене, але дуже чітким, наче я знаходжуся в квартирі не один. І цей хтось, посміхаючись, слідкує за моїми діями, в очікуванні якогось результату, поки що невідомого мені. І відверто скажу, що посміхатися було з чого. Якщо я раніше похмуро, але впевнено бродив по квартирі, збираючись на роботу. То сьогодні це були якість хаотичні збори. Безтолкові та безглузді.
   Я йшов до кухні, та раптом опинявся у ванній кімнаті,  згадуючи чого і за чим я сюди зайшов. Не пригадавши, поспіхом дивився на себе у дзеркало, Згадував, що кава вже зварилася. Повертався до кухні, згадував, що мої улюблені парфуми вже закінчилися і треба купити нові. Повертався до кімнати, перевірити чи поклав ключі. Потім знов повертався до кухні, бо кава погрозливо нагадувала про свій стан готовності ще кілька хвилин тому. Випив міцну улюблену. Поспіхом зібрався, забувши помити за собою філіжанку, і вийшов з дому.
  Сонячний ранок. Світле та чисте прохолодне повітря. Рідна вулиця сяє чистотою та добробутом. У повітрі аромат кави та смачних круасанів на сніданок, що готували у моїй улюбленій кав'ярні поруч. Та звичний, трішечки терпкий присмак, притаманний моєму пробудившомуся місту, посіченому сонячними лучами.
   Поворот.
   І я побачив її. Точніше не її саму, а світло від неї, що плигало та скакало перед дверима костелу, намагаючись сфотографувати його старовинні двері.
   Моя душа злетіла на сьоме небо і я не встиг її затримати. Так я і стояв, наче з кулькою на ниточці, де у небі палахкотіла усіма фарбами веселки моя втомлена душа.
   Я завмер. Так і стояв, нічого не розуміючи, але відчуваючи, що життя вже не буде таким як раніше. Змінилося все. В одну мить.
  І це була дуже важлива мить для всього подальшого мого життя, що перестало бути таким як раніше.


https://youtu.be/aIKItIaNnys?si=qgPgh7l_guiKMs4K
N&G

Pierre Bahhelet - Elle est d'ailleurs.