Дэ ля мынэ пасэ шэ Кизка
Какда вернёмся мы с Парижа,
Нам никахда не буде стыдна,
Шо а никак не палюбили ж
С Василь Витальич даж дубка.
Вот ты скажы ля мни, быризка,
Чы хоть страдав я по Галинцы!
Котора, эх, жывэ ж щэ в Пинску
И навыть ждэ шэ Василька.
Но нащо ж гэто так случылось
Во тэе страшнэ заключинне,
Дэ а ны ек а ны й пописать,
Ны то шо высратысь улад.
Мынэ тыпэр уж ны колышэ,
Хто дэ и ек поносыть Брытву –
Бо я ужэ давно ны гришный
Так, ек якася дитвора.
А там, дэ плачэ сухыбирська
Якася Тоничка калична,
Шо я й да ейи вдруг зайихаф,
Мынэ мынэ сфята вся псарнь.
Бо от, дывы на Кизку Пищу,
Вона мынэ зовэ ж в Подыща.
Бо там шэ дупыть Бык Максимка,
Шо той ны спыть всэ по ночах.
...мы вот дэ зарэ кочыгарым ж
И понимаем, шо дэ как
Свидетельство о публикации №123110200298