Люди, будьте взаимно вежливы. Лина Костенко

Стану старой, седой и сварливой я.
Жизнь тогда моя будет мрачной.
Для тебя я останусь красивою,
Для кого-то, быть может, невзрачной.

Для кого-то упрямой, надменной.
Или хуже - и ведьмой, и  коброй.
Ну, а если совсем откровенно,
То была я глупой, но доброй.

Беззащитной и не в гармонии
Ни с теориями, ни с практиками.
И болела во мне  ирония
Всеми локтиками и галактиками.

И не знало мещанское племя,
Когда сердце в беде леденело,
Как бродила душа в то время
Забинтована смехом белым.

Жизнь опасна, как поле минное
И просила тогда безуспешно я
То привычное, магазинное -
Люди, будьте взаимно вежливы.

И, была бы на то моя воля,
Написала повсюду курсивами
- как же много на свете горя!
Люди, будьте взаимно красивыми!

           ***

Коли  я  буду  навіть  сивою,
і  життя  моє  піде  мрякою,
а  для  тебе  буду  красивою,
а  для  когось,  може,  й  ніякою.
А  для  когось  лихою,  впертою,
ще  для  когось  відьмою,  коброю.
А  між  іншим,  якщо  відверто,
то  була  я  дурною  і  доброю.
Безборонною,  несинхронною
ні  з  теоріями,  ні  з  практиками.
і  боліла  в  мене  іронія
всіма  ліктиками  й  галактиками.
І  не  знало  міщанське  кодло,
коли  я  захлиналась  лихом,
що  душа  між  люди  виходила
забинтована  білим  сміхом.
І  в  житті,  як  на  полі  мінному,
я  просила  в  цьому  сторіччі
хоч  би  той  магазинний  мінімум:
—  Люди,  будьте  взаємно  ввічливі!  —
і  якби  на  те  моя  воля,
написала  б  я  скрізь  курсивами:
—  Так  багато  на  світі  горя,
люди,  будьте  взаємно  красивими!


Лина Костенко.