Три пояси...

Обіцяла вірша що про три пояси, то ж тримай...
Перший пояс за піт, кров та працю віддав якось  Майстер

Другий пояс був з ним молитовний, його я сама
Вишивала щоб шлях знав назад та не плакала мати

Третій пояс мереживом (то павутиння жінок)
І всі три пояси не повинні душити свободу...

Побратими коли гріти душу тікають в шинок
Мій ліричний герой сам по собі проходить негоду

І нікому не скаже коли де й наскільки болить
І ніхто не завадить йому відчувати минуле...

Три його пояси - три дороги у ніч і в блакить
І до серця. Його. Що мене прийняло та відчуло

Ось такий вийшов вірш.
Далі буде. Звичайно. Авжеж.
Хвилювання, "до зустрічі!", погляди, дотики, слово...

Мій герой-візаві знає мову боїв та пожеж
Та не знає про те, що повернеться знову і знову

Бо все є як було. Час існує. Та зовсім не так.
Десь, у інших світах, ми так само кохали з героєм...

Є добро, є і зло. Є хлопчак, що майструє літак
І пускає його...

Їх зажди відкривалося троє.